Текст книги "Самотній"

Автор книги: Михаил Коцюбинский

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)

Я слухаю співи, яких ніхто не чує: то співає моя душа.

Завжди і всюди чую її любимий приспів:

– А ти самотній!.

І ніщо не заглушить – я се знаю,– ніщо не заглушить тихого співу: крізь стогін хуги, крізь сміх весни, крізь регіт грому і плюскіт зливи – я все вчуваю:

– Самотній!. Самотній!.

Навколо люди. Блищать їх очі, тремтять їх голоси… Снує срібну нитку розум і золоту – серце, хвиля життя виходить з берегів, шумить і грає,– і коли до уст моїх торкається келих веселощів – я чую вже знайомий реквієм душі:

– А ти самотній!.

Я плачу. З мого серця теж ллється струмок в море людського горя. І хоч тепла рука моя простягнена для дружнього стиску там, де його треба, хоч душа моя розкрита для чужого горя, як квітка для роси, а проте… а разом з тим – я чую – встає з глибини, як вічне прокляття:

– Ха-ха! Ти все ж самотній!

І коли навіть біля серця мого б’ється кохаюче серце, коли дві іскри злучаються в поломінь щастя, коли здається, що сфінкс розгаданий вже,– і тоді навіть…

…І тоді навіть чорним клубком котиться в грудях моїх болісний й гордий покрик:

– А я… самотній!.