Текст книги "Світ - версія 2.0"

Автор книги: Mary Gubina

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)

Глава 1

Прокинулась я, як завжди, від противного писку, лунаючого з гучномовців щоранку в 6 годин. Я встала і попленталася до дзеркала. Хотілося спати. Звідти на мене дивилася звичайна середньо-статистична 20-річна дівчина. Чорне, по плечі волосся і виразні карі очі. Я завжди мріяла про рожеве волосся, але в Єдиній нації забороняється усе, що може додати індивідуальності. У нас навіть немає імен, тільки номери. Мене звати L360. Прогресс дозволив створювати людей за допомогою роботів. Саме тоді вибирається доля  кожного з нас. Коли створювали мене, сталася якась помилка і у мене з'явилась фантазія і можливість критично мислити. Мене хотіли вбити, але мені дуже пощастило. Я сподобалася члену партії правди, саме вони керують Єдиною нацією, і він спас мене від смерті. Він виховував мене як власну доньку, а в майбутньому я мала працювати у партії батька. Мені прийшлося рано навчитися приховувати свою індивідуальність під сліпою відданістю Єдиній нації.

Я швидко вмилася і поснідала. Кожний ранок громадяни Єдиної нації починають з тарілки хлоп'їв з молоком та кружки кави. Якщо хтось спробує інший сніданок, його миттєво заарештує поліція правди і вб'є. "Спочатку бутерброди на сніданок, а потім державна зрада"– пояснюється нам. І справді, щось у цьому є, бо якщо людина наважиться вийти за рамки один раз, чому б їй не зробити це ще раз, але вже в більших масштабах. З дитинства я обожнювала історію і проводила цілі години у бібліотеці, досліджуючи історію нашої держави. У тім, справжньої історії у нас ніколи не було, лише якась патріотична казочка, написана сучасними "істориками". Але, якщо добре пошукати, знайти правду все таки можливо. Це мені також вдалося і в 15 років я дізналася страшну правду про виникнення пекла, у якому ми живемо. У далекому 2030 році почалася третя світова війна, через яку пів світу об'єднали у Єдиній нації. Також я знайшла стару карту світу і виявилося, що я – українка, бо живу на землі колишньої України.

Я подивилася на  годинник, він показує 7 годин, а це означає, що треба виходити, бо в 8.00 починається робочий день. Як і замислювалося моїм батьком, я працюю у його партії, партії правди. Зараз осінь, тому на вулиці досить холодно. Я одягула коричневий светер та чорні штани. Схопивши досить тяжку папку зі всілякими паперами я попрямувала до виходу.

Я з сумом огледілася. Навколо були високі хмарочоси, на стінах яких  розміщувалися великі екрани, за допомогою яких за нами слідкує поліція правди. Вона може бачити і чути чим займається кожна людина під екраном. Усі вже звикли до цього факту і мені іноді здається, що усе, що відбувається у Єдиній нації тільки мені здається ненормальним.

Я швидко підійшла до будівлі партії правди. Вона ділиться на декілька відділів : освіта, стосунки, економіка та здоров'я. Я працюю у відділі стосунків і це, мабуть, найгірше місце, бо тут вибирають правильну пару для кожної людини. Так, нам навіть не можна вибирати з ким пов'язувати своє життя. Коли нам виповнюється 21, видають номер телефону нашої другої половинки. Завтра мій день народження і я дуже хвилююся кого підібрали для мене. Після роботи я вирішила піти в кіно. Вибір фільмів ніколи не відрізнявся  різноманітністю. Війна, ще раз війна, і знову війна. Я скривилася, як можна таке дивитися? Дивні люди у нас живуть...

Глава 2

На наступний ранок я одразу схопилася з ліжка. Сьогодні я маю дізналася хто є моєю другою половинкою. Я схопилася за телефон. Мені вже прийшло повідомлення від відділу стосунків : "З днем народження, l360. Ось номер Вашого майбутнього чоловіка"– писалося у ньому.   Я одразу подзвонила по номеру.

– Добрий ранок! – схвилювано привіталась

я – я Ваша майбутня жінка.

– Привіт! Я так давно чекав цієї миті...Давайте зустрінемося сьогодні в 6 вечора у кафе Перемоги – запропонував незнайомець.

– Давайте – погодилась я – я зараз Вам відправлю своє фото щоб Ви мене впізнали, а Ви відправте своє.

Моїм чоловіком виявився  брюнет з спортивною фігурою та виразними зеленими очима. Постійте, десь я вже його бачила. Точно, це ж k214, чоловік, який намагався розвалити Єдину націю. Його мали за це вбити, але він зміг врятуватися за допомогою своїх зв'язків. Я завжди мріяла поспілкуватися з ним і допомогти здійснити його план і тут таке. Цікаво, чому саме його вибрали моїм чоловіком. Можливо, це робота моєї подруги n113, веселої блондинки, яка працює зі мною. n найближча для мене людина. Ми з нею дружимо зі школи і вона як ніхто знає усі мої думки і плани. А ось і вона дзвонить.

– Привітик – пролунав її бадьорий голос. n, мабуть, ніколи не губила оптимізму – с днем народження! Всього тобі самого самого найкращого! Ти вже дізналася хто твій майбутній чоловік?

– Привіт! Дякую! Звичайно дізналася. Кажи чесно, це твоя робота? – широко посміхаючись спитала я.

– Ну а чия ж? Оцінила мій вибір?

– Ще й як! Дякую величезне! n, ти найкраща!

Якщо чесно, я й не сподівалася, що мені підберуть когось адекватного. А тим паче я й не могла подумати, що моїм чоловіком буде, k214! Тому я з нетерпінням чекала 6 вечора щоб нарешті з ним зустрітися.

Глава 3

Ось нарешті закінчився робочий день і я одразу побігла до кафе Перемоги. За столом біля вікна сидів мій майбутній чоловік.

– Привіт! – схвильовано привіталась я

– О, це ти. Сідай, як тебе звати?

– Я l360, а ти – я перейшла на шопіт – k214?

– Ходімо – k схопив мене за руку і потяг до дверей. Ми сховалися за кутом кафе.

– Це невидима для камер зона – пояснив він. Тут ми можемо спокійно спілкуватися..

– Слухай, я так само як і ти ненавиджу Єдину націю і я в захваті від того, що ти намагався зробити. З дитинства я мрію розвалити це пекло, але не знаю як. Я дуже і дуже хочу тобі допомогти у здійсненні твого плану – перебила його я.

– Ти розумієш що це білет в один кінець? У випадку провалу на нас чекає страшна смерть – оцінюючи подивився на мене k

– Страшна смерть – це вмерти у рабстві навіть не спробувавши виправити ситуацію – заперечила я.

– А ти мені подобаєшся – усміхнувся

чоловік – ходімо до мого дому, там безпечніше.

Ми прийшли до якогось старого гаража, який, мабуть, не відкривали років 20.

– Ти тут живеш?– вжахнулася я

– Так, плюс цього житла у тому, що тут немає камер, бо усі вважають, що сюди ніхто не заходить – пояснив k – ходімо, я тобі покажу свій план.

Ввімкнувши настільну лампу, яка майже не освітлювала його домівку, чоловік дістав дуже брудну карту.

– Дивися, це наша держава. Бачишь яка вона велике? Як тобі відомо, Єдина нація об'єднала у собі половину світу, а це означає, що в кожній країні є  як мінімум 10 людей, які проти цього всього. Об'єднавшись ми зможемо  розвалити цю імперію зла з середини.

Глава 3

На наступний день я не пішла на роботу, у нас з k214 були важливіші справи. У k вже були таємні угрупування в різних містах, які   завжди готові до повстання. Сьогодні ми маємо відправитися до угрупування в нашому місті, київського угрупування. Також до нашої справи з радістю приєдналася моя подруга n113, вона, як і я, давно мріяла таким зайнятися. З k ми зустрілися біля його гаража.

– Привіт дівчата – усміхнувся чоловік

нам з n – l я вже знаю, а тебе як звати? – показав він на мою подругу.

– Я n113

– Дуже приємно, що ж, ходімо, я вам покажу наше київське угрупування.

Скоро ми підійшли к дому, який виглядав так само, як гараж k.

– Плюс його аналогічний, тут немає камер – пояснив чоловік.

Із-за дверей виглянув блондин років 30.

– О k, це ти! Не думав, що ми коли-небудь зустрінемося. А це хто? – запитав він показуючи на нас з n.

– Це l360, моя майбутня дружина і її подруга n113. Вони приєднуються до нашої організації. – представив нас k.

Зсередини "Київське угрупування " або ж КУ було надзвичайно схоже на занебний гараж. Старі меблі та обідрані обої в розочку, часів молодості моєї бабусі. Тут явно щось сталося. Нашу появу члени КУ зустріли гучними оплесками. Ніхто й не сподівався на "воскресіння" опозиції. Першою до нас підійшла висока брюнетка з чорними, як ніч, очима і чітким рисами обличчя.

– Я так рада, що ти повернувся! Ми усі дуже за тебе хвилювалися! – вже не можучи приховувати свої емоції сказала дівчина  – у КУ нові члени? Хто ці дівчата? – запитала вона  показуюючи на нас з n.

– Я  дуже радий зустрічі з вами усіма! – сказав k повертаючись до членів угрупування – Познайомтеся з нашими новими членами, це l360 і n113. Ми вирішили "воскресити" нашу справу, бо як сказала l, страшна смерть – це вмерти у рабстві навіть не спробувавши виправити ситуацію. Ви з нами?

Глава 4

Відповіддю на промову k стали гучні оплески.

– Звичайно ми з вами! – крикнув хтось.

– Тоді, друзі, давайте  приступати до

роботи  – сказав чоловік – ми з l перевіримо наші угрупування у інших містах. Подивимося, хто живий і готовий до боротьби. Але в Києві теж повно роботи. До київського угрупування приєднується n і ваше перше завдання – продивитися наші архіви і опублікувати найцікавішу інформацію. Пам'ятайте, наша зброя – це правда. Коли у більшості населення відкриються очі на те, що відбувається ми зможемо влаштувати повстання і розвалити Єдину націю.

l, пішли, ми зараз виїжджаємо до Одеси – вже до мене звернувся k -

як ти сама знаєш, будь-які мандрівки заборонені. На щастя, мій старий друг погодився таємно нас довести разом із товаром. Почекай мене 5 хвилин, треба взяти  найважливіші речі.

Скоро він і справді повернувся з великим чемоданом.

– Ну, що ж, нам пора йти – сказав k.

Чоловік схопив мене за руку і швидко кудись повів. Через хвилин 20 ми підійшли до великої вантажівки. З неї виліз кремезний лисий чоловік, на вигляд, років 30.

– О, друже! Як давно ми з тобою не

бачилися! Я так за тебе хвилювався! – радісно вигукнув він і чоловіки обнялися.

– Це o87, мій найкращий друг, який не раз мене рятував – представив лисого k.

– Дуже приємно, я l360 – усміхнулась я.

– Ми можемо зараз виїжджати? – запитав друга k.

– Так, звичайно. Залазьте до кузову

Глава 5

Ми з k лежали на мішках, які лисий відвозив до Одеси. Вже стемніло і мені дуже хотілося спати. Через щілини у кузові виднілося надзвичайно красиве зірокове небо.

– Слухай, а звідки члени нашої організації довідались правду і як розпочали боротьбу? Я завжди вірила, що я одна розумію, що відбувається тут, бо коли роботи мене створювали, сталася невідома помилка і в мене з'явилось критичне мислення. Мене хотіли вбити, але я сподобалась члену партії Правди, який пізніше став моїм батьком – тихо сказала я.

– С початку я сам починав. Як тоді, так і зараз робота заключалась в тому, щоб привести до організації все більше і більше членів. Коли більшість буде з нами – можна буде одночасно влаштувати повстання у різних частинах Єдиної нації і розвалити її – пояснив k

– А звідки ти дізнався правду і чи був колись відданим громадянином цього пекла?

– Мене не створювали роботи. Я народився біологічним шляхом, як колись усі народжувалися. Мої батьки були революціонерами і ніколи не могли змиритися з тим, на що війна перетворила наш світ. Вони втекли з очищення пам'яті і до останнього свого подиху надто добре пам'ятали яким чудовим був, колись, світ..Коли мені було всього 12 батьків знайшли та розстріляли за державну зраду. Ніколи не забуду останні слова матері : "Прощай, синку!" – чоловік закрив лице руками і тихо заплакав. Для такої хлоднокровної людини як k, який вважав будь-які емоції – проявом слабкості, подібна поведінка була дуже дивною. Зрозуміло, що батьки багато для нього означали.

– Те, що ти зробив – це просто неймовірно. Я навіть не можу уявити через що тобі прийшлось пройти. Я впевнена, що твої батьки дуже тобою б пишалися! – не весело посміхнулась я.

Глава 6

На наступний день ми вже були в Одесі. Якщо чесно, те, що я побачила дуже мене засмутило. Теперішня Одесса не мала нічого спільного з тим дивовижним містом, про яке я читала. Замість старих і таких атмосферних будиночків височіли бездушні хмарочоси. Знамениті на весь світ одеські дворики тепер викликають тільки сум. Насправді, не одна Одесса так змінилася. Візьмемо, наприклад, Київ, моє рідне місто. Про нього я теж багато читала. І про його неймовірну архітектуру, і про дивовижні парки, і про славетну історію. Куди все це ділося?! Як Єдина нація змогла все настільки зіпсувати?! Від сумних роздумів я тяжко зітхнула. Ніби то прочитав мої думки k ніжно взяв мене за руку. Зараз ми направлялися до ОУ, тобто одеського угрупування. Зайшовши в якийсь надто обідраний будинок нас одразу зустрів патруль поліції правди. Ззаду них злорадно

посміхаючись стояла та сама брюнетка, яку ми зустріли у КУ.

– Швидше! Побігли звідси! – закричав k

Ми що сили помчали із ОУ, але втекти було неможливо, бо поліція правди обступила нас зі всіх сторін.

– Тікай! Я їх відволіку! – крикнув мені чоловік кидаючись на одного з поліцейських відкриваючи мені шлях.

– Я за тобою повернуся, чуєш? Я обов'язково тебе врятую! – ридаючи пообіцяла я і кинулась з будівлі. Втекти було не дуже важко. Я звернула за ріг будинку і повільно сповзла вниз по стіні. Так я ще ніколи не плакала. Я неймовірно хвилювалась за k  і почувалася зрадницею, хоча і розуміла, що

якщо б залишалася – обоє б загинули. Але від цього розуміння легше ніяк не ставало...

Глава 7

" Треба срочно щось робити! " – ця думка крутиться у мене в голові відколи я залишила k не даючи придумати хоч якийсь план. Для початку я вирішила подзвонити n і розповісти про те, що сталося. Звичайно, найкращим рішенням було б приїхати до Києва, але безпечно довести мене міг тільки o, а де він знаходиться я поняття не мала. Сховавшись від камер я тремтячими руками набрала подругу.

– Привіт! – схвильовано вигукнула я як тільки n взяла трубку – Поліція схопила k! Срочно приїджайте в Одессу, бо я одна ніколи не зможу його врятувати !

– Чого?! – n була в шоці – почекай секунду, я маю це всім розповісти -

що моя подруга казала  членам КУ я не чула, але їх нажахані вигуки пропустити було важко. Через пару хвилин n знову заговорила – розумієш...тут така справа...ми поняття не маємо як добратися до Одесси і ніколи там не були...тому з цим розбиратися ти мусиш сама...але якщо що, дзвони...– n тяжко зітхнула і кинула трубку.

І що мені з цим щастям тепер робити?! Як я одна маю маю врятувати k з під найпильнішої у світі варти?! Щоб трохи подумати я вирішила піти в найближчу кафешку. Я заказала латте і сіла у найдальшому куту. Мимоволі згадалася наша перша зустріч з k. Як він в перше мене побачив, як посміхався. Це я, я в усьому винна! Якщо б я тоді не запропонувала продовжити супротив Єдиній нації, він би був зараз дома, у безпеці! Можливо, я його більше ніколи не побачу, через мене його вб'ють! Надто чітко представивши цю страшну картину, я опустила голову на руки і тяжко заплакала. Мої сумні думки перервала чиясь розмова за сусіднім столом. Я підняла голову і побачила двох струнких молодих дівчат, на вигляд років 17.

– Нещодавно я почула таку цікаву історію! – почала блондинка – Було це давно, ще у 2045 році. Тоді затримали якогось опозиціонера і хотіли вбити за державну зраду, але не змогли, бо п'ятеро його прибічників проникли у камеру цього опозиціонера під виглядом катів і вивели його на вулицю. Утім...

Кінець цієї історії я недослухувала, бо тепер я точно знаю, що треба робити.

Глава 8

Грошей в мене було мало , тому на ніч я залишилася у старому, але майже безкоштовному хостелі. Коли я зайшла у свою кімнату, я одразу зрозуміла звідки взялась настільки  приємна ціна. Водночас я чула і храм чоловіків, і дитячий плач, і дзвінкий сміх молоді. Розпихавши народ я залізна на своє ліжко відгородившись від усіх фіранкою. Треба було зосередитись і придумати нормальний план. Так, я маю зайти в камеру k під виглядом однієї з поліцейських і вивести його на вулицю. Як правило, звинувачених у державній зраді катують через пару днів після затримання. Звичайно, без суду.  Це означає, що часу в мене мало і треба поспішати.

Я зайшла в інтернет і заказала поліцейську форму. "От і ціни!" – вжахнулась про себе я. Така купівля обійшлась мені більше ніж в половину мого і без того невеликого бюджету, а треба ще якось добратися до Києва...Ну добре, щось придумаю, все одно головне – визволити k, а далі буде видно. Що ж, треба спробувати хоч трохи поспати. Завтра буде тяжкий день...

На наступний ранок я вирішила пробратися у в'язницю і продумати план спасіння k. Як для мене саме сьогодні  проходить безкоштовна екскурсія туди. Влада настільки хоче показати людям "страхіття ув'язнення", що готова навіть не брати за це гроші.  В час дня ми зібралися у дверей, мабуть, найстрашнішого місця в Єдиній нації – місцевої в'язниці. Сувора жінка на вигляд років 50 із зібраним у пучок білим волоссям почала :

– Усім добрий день! Мене звати j270 і сьогодні я вам покажу як живуть ув'язнені. Ви побачете їх камери, їжу і навіть будете мати змогу поспілкуватися з деякими із них. Що ж, проходьте всередину.

В'язниця досить помітно виділялася на фоні сучасної архітектури Єдиної нації. Обідрані стіни, іржаві грати на вікнах і камерах ув'язнених. До речі про ув'язнених, вони зовсім не були схожі на "страшних злодіїв та вбивць", а скоріше на цікавих особистостей із, нажаль, надто складною долею. Ми піднялися по таким жахливим сходам, на які навіть дивитись страшно.

– От і наша їдальня – з гордістю представила j якусь облізлу кімнатку зі столами посередині – а ось чим харчуються

ув'язнені – сказала вона показуючи нам тарілку із гидкою кашею на самому дні.

"Я краще помру з голоду, ніж таке з'їм" – подумала я.

–  Що ж, а тепер прийшов час поговорити з нашими ув'язненими. Я відведу кожного з вас у їхні камери, а через півгодини заберу. Давайте Ви перша – показала на мене жінка.

Нарешті ми підійшли до чиєїсь камери. Не даючи огледітися j заштовхнула мене усередину і закрила двері. На мене обернувся молодий чоловік, у якому я впізнала k!

Глава 9

– О господи, k, я так, так хвилювалася!  – вигукнула я кидаючись на шию чоловікові -

Як ти? Що вони з тобою робили?

– l, люба, я так радий тебе бачити! Але, що ти тут робиш?

– Це не важливо. У нас мало часу, тому скажи найголовніше, ти знаєш коли тебе катуватимуть?

– Так, завтра о 7 ранку

– Тоді вибратись звідси ми маємо сьогодні

– Постій, а це що таке? – k  нахилився і дістав з-під двері ключ від його камери, який, мабуть, загубила j, коли відводила мене сюди.

– Цього просто не може бути! Нам шалено пощастило! – радісно вигукнула я

– Радіти будем, коли виберемося звідси, а зараз побігли!

Ми безшумно відкрили камеру і понеслися по сходам вниз. Скоро ми вже стояли біля дверей в'язниці і тут з'явилась проблема : щоб вийти на вулицю  потрібен спеціальний ключ, якого, звичайно, у нас немає. І тут я згадала про свою поліцейську форму, яка вже чекала мене на пошті.

– В мене є план. Йди зараз в камеру і чекай мене там. Я через 10 хвилин під виглядом поліцейської заберу тебе звідси.

Чоловік лише кивнув головою і побіг вверх по сходам до своєї камери.

Через п'ять хвилин новоявлена поліцейська, тобто я, вже бігла назад до в'язниці. Все йшло просто ідеально. Моя форма миттєво відчинила усі двері і ми з k нарешті вибирались на вулицю. Сховавшись за рогом

будинку ми з радісними криками кинулися обійматися. Нарешті ми у безпеці, нарешті ми знову разом!

Глава 10

Як тільки ми вибрались із в'язниці, k подзвонив своєму лисому другові, який був неймовірно радий його звільненю і погодився довести нас до Києва. Через 15 хвилин ми вже чекали o у назначеному місті, як мене хтось покликав. Я обернулась і побачила молоду дівчину, на вигляд років 20 із білим каре і сміливими чорними очима.

– Добрий день! Ви l360? – запитала в мене дівчина

– Так – нічого не розуміючи кивнула я

– Це просто чудово! Я дуже давно Вас шукала, бо я дуже хочу – вона перейшла на шепіт – приєднатися до опозиції. Мене звати r110 і я досить талановита програмістка і  знаю як за тиждень розвалити Єдину націю.

– Серьозно?! – втрутився у розмову k -Звичайно ми тебе приймаємо! Ми зараз збираємось назад до Києва? Ти з нами?

– Звичайно! – охоче погодилась r

Тут нарешті приїхав o і ми утрьох залізти до вантажівки.

– Що ж, r, розповідай свій план – з очікуванням поглянула я на дівчину

– Через декілька днів, як ви знаєте, буде свято "народження" Єдиної нації -

почала r – десь о 12 ранку на великому екрані з'явиться наша президент із своєю промовою. Її слухатиме кожен громадянин Єдиної нації. А це означає, що якщо вдасться замість президента показати відео, яке покаже усім у якому пеклі ми живемо, до опозиції підключаться усі громадяни, а це означає, що ми швидко зможемо розвалити нашу державу. Звичайно, я трохи прекрасила і це займе зовсім не тиждень, а скоріше декілька місяців, але результат явно цього вартий...

– Вау! – Я була в шоці – але ж на розробку подібної програми піде дуже багато часу, ти точно встигнеш до свята?

– У мене вже є ця програма – з гордістю сказала дівчина

– Афігеть! – вирвалося у k – ми обидва були в шоці

– r, ти просто геній! Нарешті ми зможемо розвалити це пекло! – я була неймовірно щаслива.

– k, – звернулась я вже до чоловіка – мені неймовірно цікаво чому та дівчина зрадила тебе. Ви ж, здається, так добре спілкувалися...

– Ми не тільки добре спілкувалися, і навіть не дружили, ми любили одне одного і хотіли влаштувати весілля, але...одного разу ми дуже сильно посварилися і не зважаючи на те, що ми потім помирилися, любов вже пройшла, у мене...Я був впевнений, що у неї теж, але згодом виявилося, що вона досі любила мене і коли побачила тебе, захотіла помститися нам обом, тому і допомогла поліції правди нас знайти.

– От паскуда! – я дуже злилася на

колишню k – як так взагалі можна?!

– Ти права, але її теж можна зрозуміти...– зітхнув чоловік.

Глава 11

Через 5 місяці :

– Доброго ранку, люба! – поцілував мене k, тобто Макс, бо тепер у всіх замість номерів – знову імена.

– Доброго ранку! – весело посміхнулась я.

Трохи повалявшись у ліжку я все таки встала. Після сніданка яєчницею ми вирішили піти  прогулятися. На вулиці так гарно! Яскраво світить сонечко зігріва все навколо. Здається, що веселі баранці-хмаринки граючись скачуть по небу. Чоловік обійняв мене за плечі.

– Котику, а ти пам'ятаєш те, що було пару місяців тому? – замислено запитав він

– Звичайно, як таке забути! – жваво одізвалась я – Нам стільки прийшлося пережити! Чого тільки варте 2 твоїх ув'язнення...але це коштувало, того, чого ми врешті решт добилися, чи не так?

– Авжеж, ти права. Ніколи не зможу забути той момент, коли проголосили незалежність нашої України!

– Я впевнена, що тепер не тільки на Україну, але й на нашу сім'ю чекають найкращі часи! – посміхнулась я і поцілувала Макса.