Текст книги "Кассандра"

Автор книги: Леся Украинка

Леся Українка
Кассандра

ДІЯЧІ:

Кассандра – дочка троянського царя Пріама, пророчиця, жриця Аполлона

Поліксена – її сестра, молода дівчина

Деїфоб – її найстарший брат, ватаг військовий

Гелен – другий її брат, віщун і жрець

Паріс – наймолодший брат Кассандри

Гелена – жінка спартанського царя Менелая, що втекла з Парісом у Трою

Андромаха – жінка Гектора, брата Кассандри

Левке

Хрізе

Айтра } рабині Андромахи

Клімена

Креуза

Стара рабиня Поліксенина

Долон – молодий троянець, колишній наречений Кассандри

Ономай – цар лідійський, що сватає Кассандру

1-й вартовий

2-й вартовий } сторожа міста Іліона в Трої

3-й вартовий

4-й вартовий

Флейтист.

Кітарист.

Сінон – еллін, шпигун

Агамемнон Атрід– цар аргоський, найстарший ватаг ахейського війська

Менелай Атрід– брат його, цар спартанський

Одіссей – цар Ітаки

Діомед

Аякс} підрядні ватага ахейського війська.

Клітемнестра – жінка Агамемнона

Егіст – родич і намісник Агамемнона

Троянці, троянки, раби, рабині, вояки троянські й еллінські.

Діється в часи еллінсько-троянської війни в Трої, в місті Іліоні. Епілог – в Елладі, в столиці Арголіди Мікенах.

І

Кімната в гінекеї (жіночій половині) Пріамового дому.

Гелена сидить на низькому різьбленому стільці і пряде пурпурну вовну на золотій кужілці; сама пишно вбрана, на поясі висить кругле срібне свічадо. Кассандра ввіходить у кімнату, замислена, дивиться поперед себе, погляд її падає на Гелену, немов прони-

зує її і немов бачить крізь неї ще щось далі. Так дивлячись, Кассандра спиняється посеред кімнати і стоїть мовчки.

Гелена

 
Сестрице, радуйся !
 

Кассандра

 
Радій, Гелено,-
бо ми не сестри.
 

Гелена

 
Ох, я добре знаю,
що осоружна я тобі, як смерть.
 

Кассандра

 
І ти, і смерть – обидві рідні сестри.
 

Гелена

 
Кассандро!
 

Кассандра

 
Так зови мене, Гелено,
а не сестрою.
 

Гелена

(вражена)

 
Більш тебе ніколи
не назову сестрою. Тільки чом
себе ти не зовеш сестрою смерті,
було б тобі се більше до лиця.
Вже так, що до лиця!
 

Кассандра

 
Візьми свічадо.
 

Гелена

 
До чого сі слова?
 

Кассандра

 
Візьми свічадо!
 

Гелена мимохіть слухається і бере свічадо в руки.

Кассандра стає з нею поруч.

 
Дивись: от ти і я,– у нас нічого
подібного нема.
 

Гелена

 
А хто ж те каже?
 

Кассандра

 
Якби ж я так була подібна смерті,
була б тобі подібна.
 

Гелена

 
Геть іди!
Чого ти смерть на мене накликаєш?
 

Кассандра

 
Хіба сестра сестру повинна вбити?
Сестра сестрі частіше помагає.
 

Гелена

 
Так ти того прийшла оце до мене,
щоб дорікати? Що ж, печи, картай,
вам тільки й радощів, коли я плачу.
 

Кассандра бере з її рук свічадо і держить проти її лиця. Гелена насуплює брови, але не плаче й не одвертається, обличчя їй дедалі випогоджується.

Кассандра

 
Ти плакати не можеш, як і смерть.
Дивись: твоє обличчя знов спокійне,
знов тая сила у твоїх очах,
велика сила,– їй усі коряться,
всі смертні, і Кассандра вкупі з ними.
 

(Спускає свічадо).

 
Ідеш ти-і старі, поважні люди
склоняються перед тобою низько
і мовлять урочисто: «Богорівна!»
Ти глянеш – кам'яніють мужі сильні
і тихо шепотять: «Непереможна!»
Ти поцілуєш – і погасне погляд
у наймолодшого з синів Пріама,
кров хвилею потужною приб'є
до серця, і німіє серце й слово,
і блідне пам'ять, і обличчя блідне,
і весь він твій, і вже нема для нього
ні матері, ні батька, ні родини,
ні краю рідного. Троянки, плачте!
Умер, загинув молодий Паріс!
 

Гелена

 
Ти братові своєму смерть віщуєш?
 

Кассандра

 
Для мене він давно вже не живе.
 

Гелена

 
Ненависна! Я знаю, як ти зроду
ворогувала на Паріса.
 

Кассандра

 
Зроду
любила я його.
 

Гелена

 
А нащо ж ти
вмовляла батька й матір не приймати
його до двору, як прийшов він вперше
від пастухів убогих, що його
ховали від пророцтва навісного?
 

Кассандра

 
То не було пророцтво навісне.
Умерти або жити з пастухами
було б єдине для Паріса щастя.
 

Гелена

 
Чому ж то так? Чому ж то Деїфоб,
і Гектор, і Гелен, і всі брати,
і сестри всі, і ти сама, Кассандро,
в палатах здатні жити, а Паріс
у курені пастушім мав би скніти?
 

Кассандра

 
А скніти у палатах, може, краще,
так як Паріс у тебе в гінекеї?
І Деїфоб, і Гектор, і Гелен,
живуть не скніють: Деїфоб на раді,
а Гектор на війні, Гелен у храмі -
живуть душею й тілом. А Паріс?
Він тільки й жив, як грав там на сопілці
серед отар. Мовчить Паріс на раді
і зброю надягає, мов кайдани,
боги з ним на розмові не бувають.
 

Гелена

 
З ним Афродіта розмовляє!
 

Кассандра

 
Ні!
Він раб її, з рабом нема розмови.
Вона велить, він слухає, та й годі.
 

Гелена

 
Се ж тільки ти змагаєшся з богами,
за те вони тебе й карають.
 

Кассандра

 
Що ж,
їх сила в карі, а моя в змаганні.
 

Гелена

 
Для того ти й з Кіпрідою змагалась,
коли вона Паріса напутила
до мене в Спарту плисти? Що ж, Кассандро,
Кіпріда, бач, перемогла тебе!
 

Кассандра

 
Мене, Гелено? Ні, тебе й Паріса.
 

Гелена

 
Але ж Паріс послухав не тебе.
 

Кассандра

 
Глухий не чує – де ж тут перемога?
 

Гелена

 
Та хто ж би слухав провісті твоєї?
Не говорила ж ти, почім ти знала,
що вийде з подоріжжя.
 

Кассандра

 
Я не знаю
нічого, окрім того, що я бачу.
 

Гелена

 
Та що ж могла ти бачити тоді?
 

Кассандра

 
Я бачила, як молодик вродливий
з веселим серцем на чужину плив,
не посланцем народу велемудрим,
не збройним вояком і не купцем;
шличок пастуший легкодумне чоло
не зброїв, а красив. І я сказала:
«Гей, куйте шоломи, троянські мужі,
утроє, вчетверо кладіть блискучу мідь!»
А потім… ох, страшна була хвилина,
як він прибув, а з ним і ти, Гелено,
і я отой смертельний поцілунок
побачила…
 

 
Гелена
Кассандро! се неправда!
Паріса я в той час не цілувала.
 

Кассандра

 
І все-таки я бачила його,
той поцілунок, саме в ту хвилину,
коли до нашої землі торкнулась
червоно взута білая нога
твоя, Гелено. Ранила ти землю.
 

Гелена

 
Ти крикнула до мене: «Кров і смерть!»
Того тобі довіку не забуду.
 

Кассандра

 
Я не тобі те крикнула, Гелено.
Була я в той час новонарожденна
і криком болю світ новий стрічала.
Я бачила: Паріс на нас не глянув,
устами тільки привітав троянців.
Я бачила, як на його думки
сандалія червона наступила.
Я крикнула: «Несіть ячмінь і сіль,-
за жрицею рокована йде жертва!»
Розвіяв вітер золотеє пасмо
твого волосся. «Мчить Арес неситий
на поводі Кіпрідинім, як огир
в палу жаги. Готуйте гекатомбу!» -
волала я і бачила: на морі
вже чорні кораблі багряну хвилю
стернами різали, вітрила рвались…
На шоломах у вояків ахейських
тряслися грізно гриви…
 

Гелена

 
Ти безумна!
Хіба в той день ахейці приплили?
Ми ж більше року прожили спокійно!
 

Кассандра

 
Я бачила в той день ахейське військо.
Тепер я бачу: Менелай бере
тебе за руку…
 

Гелена

 
Геть від мене, люта!
Неправда то! неправда! І ніколи
того не буде! Краще розіб'юся,
упавши з вежі на каміння гостре!
 

Кассандра

(з певністю)

 
Твій чоловік бере тебе за руку,
і, ледве взяв, вже ти його ведеш.
Ти попереду, він іде позаду-
Чужі моря, чужі краї минає
ваш корабель, несучи вас додому…
Огні погасли на руїнах Трої,
і дпм від Іліона в небі зник…
А ти сидиш на троні, ти цариця,
прядеш собі на золотій кужілці
пурпурну вовну, і червона нитка
все точиться, все точиться…
 

Гелена

 
Неправда!
 

Кассандра

 
О, богорівна! О, непереможна!
Епіметея дочко!
 

Гелена

 
Що се знов?
Яке нове безумство? Як ти смієш
казать мені «Епіметея дочко»?
 

Кассандра

 
Був Прометей і був Епіметей,
одного батька-матері синове.
Життя й вогонь дав людям Прометей
і знав, що муки ждуть його за теє,
провидець мук не відвернув від себе,-
з усіх синів праматері Землі
його найгірше покарала Мойра.
Епіметей не знав нічого. Завжди
у нього думка доганяла вчинок.
Він взяв собі за жінку ту Пандору,
що смерть і горе людям дарувала,
і був щасливий з нею, і довіку
ніхто його нещасним не назвав.
Одного батька й матері синове,
титани зроду не були братами,
а ти хотіла, щоб тебе Кассандра
сестрою називала! Ні, Гелено,
неправди я не можу говорити.
 

Гелена

 
Неправда все, що ти коли говориш!
 

Кассандра

 
Епіметей казав так Прометею
і був щасливий. Радуйся, царице!
 

(Виходить).

II

Кассандрин покій. Кассандра пише Сівілінську книгу на довгому пергаменті. Коло неї великий триніг з запаленим куривом.

Поліксена

(в білому убранні, червоні стрічки й червоні квітки з гранати в косах)

 
Кассандро, рідна, ти не знаєш, люба,
яка щаслива я! Який вродливий
мій Ахіллес, мій наречений! Часто
я з брами бачу, як він їде полем,
мов Геліос прекрасний, так він сяє.
З Атрідами в незгоді він, і хоче
в міцному мирі з батьком нашим бути,
і шлюб наш буде вже одразу плідним,-
так кажуть мірмідонці і троянці,
бо з нього зродиться і згода, й сила,
і не загине вже святая Троя,
не вмре народ державного Пріама!
 

Кассандра

 
Пробач мені, сестричко, я не можу
тепер з тобою говорити. Бачиш,
тепер пишу я книгу, на розмові
я мушу бути з яснокудрим богом.
 

Поліксена

 
Негарно заздрити сестрі, Кассандро,
не вивна я, що Ахіллес мене,
а не тебе з усіх царівен вибрав,
не дівчина ж бо мужа вибирає,
а він її. І з того я не винна,
що ти не вміла догодить Кіпріді.
 

Кассандра

 
Ні, Поліксене, я тобі не заздрю!
 

(Заслоняє лице покривалом).

Поліксена

 
Прости, кохана, я тебе вразила.
В своєму щасті я зовсім забула,
що слово «шлюб» гірке моїй Кассандрі
від того часу, як Долон зрадливий
одкинувся від неї.
 

Кассандра

 
Поліксене,
що говорить про те! Я добре знала,
що я йому дружиною не буду.
 

Поліксена

 
А нащо ж ти приймала подарунки?
 

Кассандра

 
Бо я його любила. Ті дари -
то все, що міг Долон Кассандрі дати.
Чому ж я мала б і того зрікатись?
Він щиро те давав, а я те брала,
щоб мати спогад про хвилини щастя,
бо звала я, їх небагато буде.
Дивись: і досі золота гадючка
мені правицю обвиває так,
як спогад в'ється коло мого серця…
(Показує обручку на руці вище ліктя).
Долон не винен. Винні сії очі,
не вмів їх погляд мовити: «Кохаю»,
хоч від кохання серце розривалось.
Боявся їх Долон. Він сам казав,
що вбили щастя наше тії очі
холодними і твердими мечами.
Вони однакові були, незмінні
перед богами і перед коханим.
Не міг Долон очей тих подолати,
не міг він погляду їх одвернути
від таємниці до живого щастя.
І знала я, іцо в сих моїх очах
моя недоля, тільки що робити?
Хіба осліпнути? Бо де візьметься
у птиці віщої коханий погляд
голубки, що воркує.
 

Поліксена дивиться їй в очі.

 
Поліксене!
Не придивляйся до моїх очей.
Не говори до мене, не питай
нічого, нічогісінько. Ти знаєш,
тебе я над усіх сестер злюбила.
Не говори до мене.
 

Поліксена

 
Ні, Кассандро,
не думай ти, що й я тобі ворожа,
як інші всі. Не винна ж ти, що хвора,
що бог тобі так затуманив думку,
що скрізь лихе ввижається тобі
там, де його і признаку немає,
що ти собі та й людям труїш радість.
Мені тебе, голубко, дуже шкода.
 

(Сідає на низенький ослінчик біля ніг Кассандри).

 
Сестричко, розчеши мені волосся.
Мені казала мати розчесатись,
та бачиш, як заплуталось воно,
та ще тут сі квітки ніяк не вийму.
 

(Виймає з-за пояса золотий гребінець і маленьке кругле свічадо).

 
Ось маєш гребінець.
 

(Подає гребінець Кассандрі, тая бере слухняно, починає розв'язувати стрічки, виймати квітки з волосся. Поліксена дивиться в свічадо).

Кассандра

(шепоче)

 
Яка хороша
моя сестричка! Заздрісні боги
собі найкраще в жертву вибирають.
О, краще б я тепер мечем жертовним
життя її перетяла, от зараз,
поки вона ще горя не зазнала!
 

Поліксена

(бачить в свічаді очі Кассандри)

 
Кассандро, я боюсь твоїх очей!
Чого так дивишся? Що ти шепочеш?
 

Кассандра

 
Нічого, ні, нічого. Ти казала,
що хвора я. Так, може, се і правда,
я, певне, хвора, не вважай на мене…
Згадала я про нашого Троїла,
до тебе він такий подібний був…
а надто як лежав мечем пробитий…
спокійний, тихий, гарний… Поліксене,
ти вже забула, чий то був той меч
у грудях брата нашого Троїла?
 

Поліксена

 
Кассандро, нащо спогадами труїш?
На те війна.
 

Кассандра

 
Ох, так, на те війна:
убити брата, потім заручити
сестру за себе…
 

Поліксена

 
Брат давно убитий,
і я його зовсім не пам'ятаю,
та й Ахіллес тоді зовсім не знав,
кого він убивав.
 

Кассандра

 
Та ми те знаєм.
І, певне, Ахіллес того не знав,
що в той же час, як він шукав послів,
щоб їх послати у свати до тебе,
твій брат, наш Гектор, саме раду радив,
щоб запалити кораблі ахейські.
В той час, як ти оці квітки з гранати
у кучері вплітала, Гектор наш
думливу голову шоломом зброїв.
 

Поліксена

 
Так що? Він мірмідонців не зачепить,
то й Ахіллесові про те байдуже,
як і мені.
 

Андромаха

(вбігає)

 
Чи ви те чули, сестри?
Мій Гектор, кажуть, заколов Патрокла.
Се ж Ахіллес Патрокла мав за друга
найпершого…
 

Кассандра

 
Ой, горе! кров і помста!
Оце твій шлюб, нещасна Поліксене!
 

(Бере з-за тринога ножиці і обрізує коси Поліксені).

Поліксена

 
Ой!
 

Кассандра

 
Поліксено, де жалобні шати?
 

Андромаха

 
Безумна, що ти робиш?
 

Кассандра

(в пророчому нестямі)

 
Андромахо,
сестра по братові жалобу носить,
вдова по мужеві бере ще глибшу,
а сирота загине в сповитку!
 

Андромаха

 
Зловіснице, бодай ти заніміла!
 

Поліксена

 
Чом ти мені одразу не сказала,
що горе близько? Може б, я могла
затримать Гектора…
 

Кассандра

 
Ох, Поліксено,
я завжди чую горе, бачу горе,
а показать не вмію. Я не можу
сказати: тут воно або он там.
Я тільки знаю, що воно вже є
і що його ніхто вже не одверне,
ніхто, ніхто. Ох, якби тільки можна,
то я б сама те горе одвернула!
 

Поліксене

 
Та й одвернула б, якби ти сьогодні
сказала Гектору: не йди на бій.
 

Андромаха

 
Вже ж ти це знала, – чом же не сказала?
 

Кассандра

 
Хоч би й сказала, – хто б мені повірив?
 

Андромаха

 
Та як же й вірити, коли ти завжди
не в пору й недоладно пророкуєш?
 

Поліксена

 
Віщуєш горе завжди, а чому
й від кого прийде горе, не говориш.
 

Кассандра

 
Бо я того не знаю, Поліксено.
 

Андромаха

 
То як ми можем вірити словам?
 

Кассандра

 
То не слова, я все те бачу, сестри,
що говорю. Я бачу: Троя гине.
 

Андромаха

 
Чому? Від кого? Хто її зруйнує?
Атріди? Ахіллес?
 

Кассандра

 
Не знаю, сестри.
Я бачу тільки: Троя погибає,
і шлюб дочки Пріама з Ахіллесом,
червоним від крові троянських мужів,
ганебний шлюб не врятував би Трої.
Живі вино готують на весілля,
мерці волають: «Крові дайте, крові!»
…Ох, скільки крові чорної я бачу!
І батько наш коліна обіймає
катам своїх дітей… Я чую крик…
ридає, плаче, скиглить, виє, виє…
То наша мати!… Я пізнала голос!…
 

Андромаха

 
Боги всесильні, одберіть їй мову!
 

Кассандра хапається за голову і з жахом дивиться у простор. Поліксена з плачем кидається в обійми Андромахи.

III

Гінекей Андромахи. Рабині прядуть і тчуть, деякі гаптують і шиють. Андромаха тче великий білий плат, обходячи навколо високі кросна.

Андромаха

(до рабинь)

 
Підіть на браму ви, Левке й Хрізе,
іди й ти, Айтро; по черзі вертайтесь,
поглянувши на бій і розпитавшись,
про Гектора мені звістки приносьте.
 

Рабині виходять.

Клімена

(стара рабиня)

 
Чому ти, владарко, сама не підеш?
Не так би сумувала, подивившись,
як твій герой воює ворогів.
 

Андромаха

 
Не можу я, Клімено, я боюся
іржання коней, брязкоту мечів,
і куряви, і крику, а найгірше
того смертельного співання стрілі
Як я те чую й бачу, то здається
мені, що то повстав з безодні Хаос,
що ні людей нема вже, ні богів,
а тільки смерть панує самовладне.
А як не бачу лютої війни,
то й не боюся, і тоді я вірю,
що Гектора ніхто не подолає,
бо він герой понад усіх героїв.
 

Креуза

(молода рабиня)

 
Се правда, владарко! Щаслива жінка,
що може про свойого чоловіка
таку сказати правду…
 

Кассандра

(раптом увіходить)

 
Правда й щастя!
Як легко ти паруєш їх, Креузо!
 

Андромаха

(з невиразним страхом)

 
Чого тобі, Кассандро? Ти, здається,
забула вчора в мене веретено?
Креузо, пошукай…
 

Кассандра

 
Не треба, сестро.
Не буду я ні прясти, ані ткати.
Жалобні шати маю, а на покрив
смертельний ти сама давно напряла,
не знаю тільки, чи доткати встигнеш.
 

Андромаха

 
До чого ти се кажеш? Я на ложе
для Гектора новий готую плат.
 

Кассандра

 
Я тільки се й кажу.
 

Айтра

(увіходить)

 
Наш владар в полі
зустрівся з Ахіллесом.
 

Андромаха

 
Ох!… І що ж?!
 

Айтра

 
Здається, він його перемагає.
 

Андромаха

 
Та хто кого?
 

Айтра

 
Наш владар Ахіллеса.
На брамі Поліксена аж зомліла,
побачивши, як Ахіллесу скрутно.
 

Андромаха

 
От безсоромна! то вона не брата,
а мірмідонця стежить?!
 

Кассандра

 
Андромахо,
на неї Мойра наложила руку.
Не ти найнещасливіша у світі,
тож не суди нещасних. Вдів багато,
а межи братом вибирати й милим
не часто мусить жінка.
 

Андромаха

 
Що ти кажеш?
Ти, наче п'яна, помішала в купу
і правду, й вигадку…
 

Кассандра

 
Вино з водою
помішані стають одним напитком.
 

Левке

(увіходить і мовчки спиняється)

 
Ну, що, Левке?
 

Левке

 
Не посилай мене
на браму, владарко…
 

Андромаха

 
Кажи, що сталось?
 

Левке

 
Нічого ще не сталось… я не можу…
Ох, сам Арес пустився б утікати,
не то що смертний…
 

Андромаха

 
Що ти жебониш?
Хто ж утікає?
 

Левке

 
Владар наш… твій муж…
 

Андромаха

(замахується на неї човником ткацьким)

 
Неправда! Як ти смієш?…
 

Кассандра

(спиняє її руку)

 
Не поможе
твоя рука проти правиці Мойри.
 

Андромаха

 
Геть, геть, зловіснице! Се ти, ти винна,
коли то правда, що говорить сяя!
Ти одібрала Гектору одвагу,
зламала дух зловісними речами,
убила віру й певність. Бо ніколи
мій Гектор не втікав від бойовиська,-
надію ніс, приносив перемогу
і славу. Але ти надію вбила
проклятими словами: «Помста й смерть!»
Бери ж на себе сором і неславу,
що брат нещасний з бою принесе!
 

Кассандра

 
Якби приніс хоч їх, я прийняла б.
 

(Тремтить і, не маючи сили встояти, сідає на перший порожній стілець).

 
Ох, Андромахо, як я палко прагну,
щоб не були мої слова правдиві!
 

Андромаха

 
Якби ти тільки їх не вимовляла
і не труїла нас, то й не було б
лихої правди. Не вгасав би дух.
 

Кассандра

 
Зрікаюсь, Андромахо, я зрікаюсь
тих слів зловісних.
 

Андромаха

 
Пізно вже, Кассандро,
вже дух погас.
 

Кассандра

(мимохіть)

 
Ох! і життя погаслої
Ой, горе! що робити? Я те бачу!
Я бачу: Ахіллес прудкий женеться,
а Гектор упадає… страх і сором
його підбили, а не меч Пелідів.
 

Андромаха

 
Ні, ти сама була б зо всього винна,
не страх, не сором і не меч, а ти,
отруйнице, коли ти правду кажеш!…
Ох, що ж вони не йдуть? Я більш не можу…
тих звісток ждати… Я піду сама…
 

Кассандра

(затримує її)

 
Я не кажу, нічого не кажу,
нічого не віщую… Тільки бачу!
Осліпніть ви, зловісні очі!…
 

Хрізе

(вбігає)

 
Горе!
Поліг наш владар від меча Пеліда!
 

Андромаха мліє, рабині заходжуються коло неї, голосячи.

Кассандра

(несамовита від туги, промовляє, мов непритомна)

 
Не страх, не сором і не меч, а я
своєю правдою згубила брата…
 

(Закривае лице покривалом).

IV

Частина майдану коло Скейської брами оточена муром. Праворуч, трохи в глибині,– храм, ліворуч – брама. Смеркав. Довгі тіні простягаються через майдан.

Невеличкий гурток троянців посередині, межи брамою й храмом, радиться пошепки про щось. Всередині гуртка Долон, колишній наречений Кассандри,– до нього найбільше звертаються ті, що радяться, Кассандра з Поліксеною ідуть через майдан від храму, обидві в чорних жалобних шатах, тільки в Поліксени обрізані коси і непокрита голова, а Кассандра загорнена з головою в довге чорне покривало.

Кассандра

(спиняє Поліксену й стає нерухомо)

 
Дивись, дивись, які непевні люди
зібрались там…
 

Поліксена

 
Чого вони непевні?
То ж Агенор, Гелен і Деїфоб,
а серед їх Долон.
 

Кассандра

 
Ох, і Долон!
 

Поліксена

 
Чого ти так зітхнула й застогнала?
 

Кассандра

 
Нічого, так.
 

Поліксена

 
Не можеш ти забути,
що він тобі…
 

Кассандра

 
Ох, Поліксене люба,
я не про себе думаю тепер.
 

Поліксена

 
Про що ж?
 

Кассандра

(складає з благанням до неї руки)

 
Сестричко, рідна, найдорожча,
молю тебе, благаю, не питай
і не примушуй говорити! Може,
се правда, що слова мої отрутні,
що й очі забивають людську силу!
Осліпнути я хтіла б, заніміти…
Ох, се було б таке велике щастя!
 

Поліксена

 
Кассандро! схаменись! Де ж та людина,
щоб тішилась каліцтвом чи бажала?
 

Кассандра

 
Ось тут вона, з тобою поруч.
 

Поліксена

 
Рідна,
ходімо звідси!
 

Кассандра

 
Ні, я не піду,
я мушу надивитись на Долона,
бо… ні, нічого… тільки надивитись.
Я не піду… не можу… ти ж іди,
коли ти хочеш.
 

Поліксена

 
Я з тобою буду,
самій же так тобі не випадає.
 

Кассандра

 
Кассандрі байдуже, що випадає,
що ні,– вона лиш те чинити мусить,
що їй на долю випало.
 

Тим часом гурток скінчив нараду і розійшовся. Долон, зоставшись без товаришів, наближається до обох царівен.

Долон

 
Царівни,
вітаю вас.
 

(Хоче йти далі).

Кассандра

 
Долоне, стій!
 

Долон

 
Що скаже
мені царівна?
 

Кассандра

(збентежена, шукає, що б спитати. Вона увесь час, поки говорить з Долоном, має покривало, низько спущене на очі, так що обличчя її сливе не видко)

 
Я… хотіла, власне…
тебе спитати… чи тобі до мислі
були дари на поминках у нас
по Гекторові?…
 

Долон

(трохи здивовано)

 
Так, я дуже вдячен
за ласку та за шану.
 

Кассандра

 
Чом же ти…
не взяв тепер того щита з собою?
 

Долон

 
А нащо був би щит?… Чи ти на здогад,
пророчице?
 

Кассандра

(злякано)

 
Ні, ні, Долоне, ні!
 

Долон

(замислений)

 
Се правда, я піду в непевну путь…
та тільки щит розвідачу завада…
Я ж мушу крадькома зайти у табор
ахейський, поночі усе розвідать,
підслухати наради й повернутись
теж крадькома.
 

Поліксена

 
Прости, воно не личить
до справ громадських дівчині втручатись,-
але спитаю, нащо молодого
тебе старійші на таке обрали?
 

Долон

 
Бо молодий ходу звиннішу має,
ступає легше
 

(сміється)

 
і втікає швидше!
 

Кассандра

(впівголоса, до себе)

 
Як можна ще втекти!
 

Долон

 
Що ти сказала?
 

Кассандра мовчить.

 
Я знаю, я на те не заслужив,
щоб ти слова на мене витрачала…
а тільки я хотів… Ні, я не вартий…
Вітаю вас, царівни…
 

(Похиливши голову, налагоджується йти).

Кассандра

 
Постривай!
Що ти хотів?
 

Долон

 
Спитати…
 

Кассандра

 
А, спитати!
Ні, не питай, я не люблю питання.
 

Долон

 
То я таки піду…
 

Кассандра

 
Питай, питай,
я відповім.
 

Долон

 
Пророчице, скажи,
чи я верну живий з моєї справи?
 

Кассандра

 
Чого ти, власне, в мене се питаєш?
Питай в Гелена, та чи мало ж е
у нас у Трої віщунів?
 

Долон

 
Вже пізно
шукати їх тепер.
 

Кассандра

 
Та що ж тобі
з мого пророкування. Про Кассандру
лихая слава в Трої. Хто їй вірить?
Ніхто з людей.
 

Долон

 
Не знаю сам чому,
але мені бажалось би почути
на се відповідь, власне, від Кассандри.
 

Кассандра

 
Ти б їй повірив?
 

Долон

 
Може б, і повірив.
 

Кассандра

(гірко)

 
Та тільки «може»?
 

Долон

 
Я вразив тебе?
 

Кассандра

 
О, ні, я звикла, що мені не вірять!
 

Долон

 
А все ж пророкування вислухають.
 

Кассандра

 
На жаль!
 

Долон

 
Я прагну вислухать його!
 

Кассандра

 
А якби часом я тобі сказала -
я не кажу, се тільки так, наприклад, -
щоб ти не йшов тепер на ті розвідки?
Чи ти б послухав?
 

Долон

 
Ні, скажу по правді,
не міг би я послухати тебе,
хоч би ти смерть видиму віщувала,
бо нечестю було б зректися потай
того, що сам же я вхвалив прилюдно,
на що пристав незмушений, по волі.
 

Кассандра

 
То нащо знати, що тебе спіткає?
 

Долон

 
Так, я люблю дивитись долі в вічі.
 

Кассандра

 
О, ні, Долоне, ти того не любиш,
ніколи не любив, даремне кажеш!
Ти ще дитина для таких очей!
 

Долон

 
Дитина? Я, царівно, повнолітній,
до ради вхожий і до війська здатний,
я не хлоп'я давно.
 

Кассандра

 
Але для того,
щоб знести долі погляд, повноліття
твого ще мало.
 

Долон

 
Бачу я, царівно,
що ти мені не хочеш відповісти,
і я даремне тільки час гублю,
а я його не маю вже багато.
 

Кассандра

(здригається при сих словах)

 
Хто се тобі сказав?
 

Долон

 
Ми призначили,
щоб я вернувся, поки зійде місяць.
 

Кассандра

 
Але ж тепера місяць рано сходить!
 

Долон

 
То ж, власне, я тому не маю часу,
здається, й так його немало згаяв!
 

Поліксена

 
Пождав би ти безмісячної ночі!
 

Долон

 
Війна не жде, царівно,– поки б ми
безмісячних ночей тих дожидали,
то, може б, місяць освітив руїну
святої Трої. Я піду, царівни.
Щасливі будьте!
 

(Іде до брами, не оглядаючись, і зникає в ній).

Кассандра мовчки махає йому вслід рукою, а як він виходить поза браму, вона припадає до плеча Поліксени і гірко ридає.

Поліксена

 
Та чого ж ти плачеш?
 

Кассандра

 
Се ж я востаннє говорила з ним!
Що ж я йому казала? Все холодні,
непривітні слова, як ті мечі
ворожії, що мають заколоти
єдиного, коханого Долона!…
Чом я не кинулась йому до ніг?
Чом не благала на богів олімпських,
щоб він не йшов у ту лихую путь?
Чом не сказала: «Ох, не йди, загинеш!»
Чом я хоч поглядом не задержала?
Злякався б він очей тих зловорожих
і, може б… може б, він мені повірив,-
він сам казав,– та, може б, і послухав.
Дитина він перед очима долі,
не зважився б іти на їх огонь,
якби виразно бачив смерть видиму.
Ох, а тепер… Моє єдине щастя
конає там…
 

Поліксена

 
Кассандро! та вгамуйся!
Тож він живий! Чого ти так голосиш,
аж моторошно, справді! Не годиться,
ще хто почує! Нам додому час.
 

Кассандра

 
Нехай там чує цілий світ! Несила
мені мовчати… Ох, ти ще пізнаєш,
як тяжко найдорожчого втеряти!
 

Поліксена

 
Кассандро, годі! Що се ти говориш?
Ходім, тут темно, страшно, я боюся.
Вже пізно…
 

Кассандра

 
Пізно… хутко зійде місяць,
освітить поле… Мій Долон на полі
такий самотній, наче кипарис
на роздоріжжі… він такий хисткий,
він молоденький, ніжний – не до зброї,
до ліри, до кітари він удався,
до весняних пісень… Ох, що ж ті руки
порадять проти сих мечів важких,
що здійнялись над ним… Рятунку!
 

Поліксена

 
Слухай,
чи ти безумна? Тож збіжаться люди!
Готові ще й ахейці сполохнутись!
 

Кассандра

 
Ахейці?… Я замовкну… я не буду…
 

Довге мовчання.

(Кассандра тремтить всім тілом, спочатку щільно закриває лице покривалом і стоїть нерухомо, потім одкриваеться і пошепки говорить, стискаючи обидві руки Поліксені).

 
Ходім на браму… Ти ходи зо мною…
мені так страшно… я боюся долі…
 

Поліксена

 
Та як же підемо? На сходах темно.
 

Кассандра

 
Ох, ні, не досить темно, я все бачу…
 

(Простягає руки в простор).

 
Ох, Артемідо, сестро Аполлона,
богине ясна, погаси свій світач
на сюю ніч, на сю єдину ніч!
Нехай коханці менше мрій зазнають,
вони щасливі й так! Невже для того,
щоб їм, щасливим, марилось любіше,
мені, нещасній, відбереш ти мрію,
останню, розпачливу тую мрію,
що є ще десь на світі мій коханий,.
мій, хоч несуджений, та мій єдиний!
Коли то правда, що говорять люди,
немов і ти зазнала раз кохання,
на ймення чистої любові тої,
благаю, зглянься!
 

Поліксена

(тремтить)

 
Годі, люба, годі!
 

Кассандра

(спиняється, потім говорить зміненим голосом)

 
Так, правда, годі, нащо сі благання?
Що зможуть проти долі всі боги?
Вони законам вічним підлягають
так, як і смертні,– сонце, місяць, зорі,
то світачі в великім храмі Мойри,
боги й богині тільки слуги в храмі,
всі владарки жорстокої раби.
Благати владарку – даремна праця,
вона не знав ні жалю, ні ласки,
вона глуха, сліпа, немов Хаос.
Рабів її благати – і даремне,
і низько, я рабинею рабів
не хочу бути!
 

Поліксена

 
Схаменись, нещасна!
В таку хвилину ти гнівиш богів?
Чи мало ще вони тебе карали
за се твоє зухвальство? Хочеш кари
ще більшої?
 

Кассандра

 
Якої ще? Не може
рабиня долі, Артеміда тиха,
ні на хвилину запалить раніше,
ні погасити місяця на небі
проти того, як доля призначила
ще споконвіку. Не боюсь я кари!…
Ходім на браму!
 

Ідуть обидві по сходах на мур коло брами; тим часом, поки вони йдуть у темряві, тихо на виноколі за муром небо починає злегка червоніти.

Поліксена

(стоячи на мурі над брамою)

 
Що се? там пожежа?
Долон ахейський табор запалив?
 

Кассандра

(теж над брамою)

 
Ні, ні… се не пожежа…
 

Поліксена

 
Що ж то?
 

Кассандра

 
Стій!
Мовчи!
 

Довга мовчанка.

Небо все яснішає, з-за виноколу показується повний місяць. Кассандра закриває лице щільно обома руками і стоїть мов скаменіла.

Поліксена

(тулиться до Кассандри)

 
Ой, люба…
 

Кассандра

 
Я боюся долі…
вона так дивиться отим великим
та білим оком…
 

(Показує на місяць).

 
Ой, вона все бачить!
Ніде, ніде нема від неї схову!…
А я тепер не бачу! Де Долон?
 

Поліксена

 
Припав і лізе по валах помалу.
 

Обидві царівни стоять якийсь час нерухомо, їх чорні постаті різко визначаються в місячному світлі.

Поліксена

 
Тепер підвівсь… до табору пішов.
 

Кассандра

 
Ой, лихо, йдуть!
 

Поліксена

 
Хто? де?
 

Кассандра

 
Он тії два. Ідуть… ідуть…
 

Поліксена

 
Нічого, місяць окрився
за хмару, і Долон припав додолу.
Вони не бачать.
 

Кассандра

 
Але я, я бачу!
 

(Голосно кричить).

 
Долоне!
 

Поліксена

 
Божевільна! він почув!
схопився бігти! Вже за ним погнались…
 

Кассандра поривається кинутися з муру на поле, сестра утримує і бореться з нею.

Кассандра

 
Пусти мене… пусти мене… пусти!
Я мушу з ним… пусти мене!!
 

Поліксена

(щосили кричить)

 
Рятунку!
Гей, люди! слухайте! сюди, стороже!
 

Прибігають вартові вояки і помагають Поліксені утримати Кассандру.

Кассандра

 
Лишіть мене! Його, його рятуйте!
 

1-й вартовий

 
Кого?
 

Кассандра

 
Долона! Там його мордують.
 

2-й вартовий

 
Де?
 

Кассандра

 
Там, у полі. Ой рятуйте, люди!
Скоріш біжіть!
 

1-й вартовий

 
Царівно, ми не можем, -
нас тільки двоє! У ворожий табор
побігли б ми хіба на певну згубу.
 

Кассандра

 
Та де ж ті всі троянці? поховались?
чи неживі? Гей, люди! люди! люди!!
 

Починають збігатись на майдан люди.

Поліксена

 
Вже люди йдуть.
 

Кассандра

 
Пустіть мене!
 

(Несамовито пручається, далі обкидається назад, знесилена боротьбою і розбита жахом).

 
Вже пізно!…
 

Деїфоб і Гелен(брати Кассандрині, надійшли з людьми і, взявши за руки, хотять звести Кассандру з брами)

 
Ходи додому, сестро!
 

Кассандра

(відпихає їх)

 
Гетьте! гетьте!
Се ви його убили!
 

(Раптом стишується і говорить зовсім убитим голосом).

 
Ні, се я…
 

(Покірно дає себе вести і йде, ледве переступаючи, так, що її більше несуть, ніж ведуть).

Місяць ховається за хмару, і темна купка людей, що веде Кассандру попід муром, ледве мріє, а далі зливається з глибокою тінню від храму.