Текст книги "Бурлака"

Автор книги: Иван Карпенко-Карий

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 3 страниц) [доступный отрывок для чтения: 1 страниц]

Карпенко-Карий І. К.

БУРЛАКА

Драма в 5 дiях

Дієві  люде

Михайло Михайлович – волосний старшина.

Омельян Григорович – писар.

Сидiр – збiрщик, прибiчник старшини.

Петро

Семен

Дiд

Микола

Павло – односельчане.

1-й чоловік

2-й чоловік

3-й чоловік

4-й чоловік

Опанас – бурлака.

Олекса – молодий парубок, його племенник.

Галя – Олексина молода.

Олена – сестра Олекси.

Прiська – жiнка Петрова.

Гершко – жид.

Поштар.

Громадяне, десятники, парубки i дiвчата.

ДIЯ ПЕРША

Волосне правленiє. Стiл. За столом сидять Писар, старшина, Гершко.

ЯВА I

Старшина. Хто ж то базiка?

Гершко. Первий – Петро. Вiн каже, що замiсть того, щоб заплатить недоїмку, – я з вами в кумпанiї куповав у мужикiв на громадськi грошi хлiб будущего урожаю з великою уступкою. Вредний зовсiм чоловiк! I так все розказує, наче вiн там був. Декотрi хазяїни почали забивать йому баки, то вiн чуть не бив Дмитра.

Старшина. Нехай собi чешуть язики! Собака бреше, а вiтер несе. Що то вони щитать нас будуть, чи як? Я їх пощитаю! А холодна нащо? Поки що цiна пiднiметься, продамо хлiб i бички, то й грошi покладем на своє мiсце; от їм i дуля, хоч би й до начальства дiйшло.

Гершко. Аби все було гаразд – ви лучче знаєте.

Старшина. То-то. (Смiється.) Ти не робiй, Гершку. Омельяне Григоровичу, що ви там записались так i не слухаєте, що тут Гершко розказує?

Писар. Тут статистiка зовсiм голову заморочила.

Старшина. Покиньте, пощитаємо свої дiла.

Писар. То їсть, хоч пропади: одно – статистiка, а другое – скопленiє большое отписки.

Старшина. Берiть щоти. Кладiть. Ну, Гершку, кажи.

Гершко. Зараз. Я купив тисячу пуд пшеницi на розписки. Скидки з пуда двадцять копiйок проти цiни, яка буде восени, та проценту за те, що вперед дав грошi, з кожних утрьох рублiв – мiрка жита або ячменю. Записали?

Писар. Записав.

Гершко. Тепер роздав п'ятсот рублiв тим, що не схотiли хлiба продавать пiд розписки, i кожний хазяїн з трьох iрублiв принiс за процент мiрку пшеницi або двi ячменю, що у кого було. Окрiм того, кожний хазяїн повинен одробить один день за вигоду.

Старшина. Ну, це в роздiл не пiде. Це вже моє щастя, тiлько ж у мене й буде що робить! Цього ви не записуйте в щот!

Писар. А скiлько ж ячменю i пшеницi принесли?

Гершко. Це треба подивиться, я з собою записок не брав.

Писар. Ну то так не дощитаєшся, це настояща статистiка!

Гершко. Найкраще ходiм до мене, ми там удвох i пощитаємось.

Старшина. Ай справдi.

Писар. Ну, а статистiка? Лежатиме?

Гершко. Полеже, хiба так її зараз i схопиш?

Писар. Та вам байдуже, а мене становий знову буде лаять!

Старшина. Пусте дiло. А ти, Гершку, все-таки наслухайся, що там горлата голота базiка, хоч вона i не страш? все ж лучче, коли знаєш. Тепер, слава богу, страшних немає. Був тут у нас митець бунтовать громаду. О, тодi погано, а як Панаса не стало, то хоч дехто i дере горло, але на бо нiчого не тямлять!

Гершко. Що ж то за птиця, той Панас?

Старшина. Не бiйся, його тут нема: вiн десять лiт уже в Криму чабанує, навряд чи й прийде!

Гершко (смiючись). Нехай його там вовки з'їдять, коли вiн страшний.

Писар. Та йди вже – може, хоч горло даси промочити, а то зовсiм засохло. (Склада бумаги.) Ну й надоїла менi та статистiка, ви не повiрите! Через неї i лишню чарку вип'єш.

Виходять.

ЯВА II

Старшина (один). Ехе-хе! Дiла, дiла! Коли-то ти їх покiнчаєш? I усе є, благодарить бога, а ще мало! Що б то задовольниться. Отже нi, така вже пелька людська несита. Другу тисячу доклав, а хлiб та скот продам, то з баришiв закладу третю, i всi грошi громадськi треба здать у казначейство, щоб не скушали. Ще щоб не пiйматься! Хоч i не показуєш виду, що страшно, а на душi якийсь неспокiй раз у раз: ну, як начальство довiдається,що я на громадськi грошi баришую, пропаде багато працi! Наче аж легше, як тiлько подумаєш, що вернеш грошi – i грiхiв нiяких! Поможи боже! Тодi вже не буду зачiпать казенних грошей. Оцей тiлько раз коли б благополучно… А тут ще другий неспокiй! Ну, що ти будеш робить на свiтi божому? Запала в око дiвка, тут є у бiдної вдови – Галею прозивається, – i нудюсь свiтом! Та вже ж стара Марiя не сказилась, щоб не вiддала своєї дочки за мене замiж. Та й дiвчина ж! Чорт її знає, в кого вона игуродилась така хороша! Там така дiвка, що тiлько гляне… А!.. Аж тодi вже буду задовольнений, як висватаю Галю. Послав оце Сидора до старої Марiї – почуємо, що скаже! Не думав уже й жениться, а от розбагатiв – гарної жiнки захотiлось… Хто його зна, коли вже тi дiла покiнчаю… Що ж це Сидора так довго нема? (Загляда у вiкно.) Здається, вiн iде. Аж тремтю: що то вiн скаже?

ЯВА III

Входить Сидiр.

Сидiр. А я думав, що ще застану дома, та заходив до вас.

Старшина. Ну що, бачив?

Сидiр. Та чи ви знаєте, що Параска провiдала якось, що ви сватаєтесь, там репетує – мало не вискочила на хату.

Старшина. А нехай їй бiс, тiй Парасцi, – обридла вже вона менi! Кажи, що Галя, чи согласна?

Сидiр. Та де там вам согласна, не хоче: в нього є вже, каже, Параска.

Старшина. Та що ти менi з Параскою лiзеш у вiчi? Хiба я з нею вiнчаний, чи як? Ти дiло менi кажи.

Сидiр. Не хоче в одну душу: лисий, каже, старий!

Старшина. Тю на її батька! Який же я старий? Адже ж нехай прирiвняє до мене якого парубка, чи справиться зо мною?

Сидiр. Коли ж, бачите, дiвчина вона дуже молода, красива, то де вже їй iти замiж за вас.

Старшина. А чому ж i не йти! Яка ж розумна дiвка не пiде за багатого хазяїна, хоч би й немолодого?

Сидiр. От бачите, а вона каже: яка розумна дiвка пiде, хоч би й за багатого, та за старого.

Старшина. Чи не брешеш ти?

Сидiр. I, єй-богу, правду вам кажу, не хоче: й руками, й ногами брикається. Мати каже, що вона кохається з Олексою Жупаненком, а примусить її, каже, не маю сили: як не схоче, каже, то вона й повiситься, я її знаю.

Старшина. То ти так i кажи! Тепер я бачу, через що я й старий, i сякий, i такий. Це друга рiч! Ну, то постривай, я покажу їй Олексу! Постривай… Он що!.. Постривай!.. Еге! Сидоре! Я тебе зробив хазяїном, помагай же менi!

Сидiр. Кажiть, я все зроблю. Менi аби отвiту нiякого.

Старшина. Який там отвiт! Вiзьми ти Олексу зараз пiд арест, у мене конi на тiй недiлi, покраденi, скажи, що на його пада пiдозрiнiє. Галя вiд нього вiдкинеться, як вiд злодiя, а там ми ще помiркуємо з писарем, якщо буде стоять на свойому, чи не можна його в москалi запроторить. Пiсля завтрього якраз прийом в нашому участку. Так, так! А може, ще що видумаю. Iди зараз та гукни Омельяна Григоровича, вiн тут, у Гершка у шинку.

Сидiр виходить.

ЯВА IV

Старшина (один, гука в дверi). Мерщiй писаря зви! От тобi й раз! Хто ждав, щоб дiвчина, гола як бубон, не пiшла за мене замiж? Але я хочу, щоб вона була моєю жiнкою. Хотiв я розбагатiть – розбагатiв; хотiв я почету – маю; тепер хочу красиву молоду жiнку – та й не добуду?! Нi, добуду! Я Олексу того й у Сибiр пошлю, як на те пiде! Все спродам… Нi, це вже лишнє: цiлий вiк наживав, та й збуть? Можна й так обiйтись!.. Старий, каже, дурна, дурна! А грошi, а худоба!! Хотiв би я тепер упирем буть, щоб причарувать її…

ЯВА V

Входить писар.

Писар. Пощитались. Виходить баришiв п'ятсот рублiв. Сотняжка и менi перепаде!

Старшина. Двi! Тiлько зробiть дiло. Омельян Григорович, скажiть менi: чи можемо ми з вами вкупi заправить так, щоб супротивникам нашої волi прийшлося i свербляче, i боляче?

Писар. Як у якому дiлi, а до того ще й як кому, треба знать послiдовательно.

Старшина. Ви вiд мене не обiженi? Еге, нi? То й знайте: помагаєте менi – собi помагаєте.

Писар. Iстина. Я всегда так думав i так поступав, що це ви так збентеженi? Яке там дiло? Мабуть, круте?

Старшина. Многосложне дiло, Омельяне Григоровичу, але як i виграємо, то й могорич буде!..

Писар. Многосложний?

Старшина. Он який!

Писар. Кажiть.

Старшина. Я знаю, що вам багато говорить не треба. Ви зразу мене урозумiєте. Єсть тут дiвчина прехорошая собою – Галя Королiвна. Менi захотiлось її взять за жiнку. Послав сватать, а вона не захотiла.

Писар. Це дiло трудне: В душу не залiзеш i туди її не навернеш, куди сама не схоче.

Старшина. Не те. Слухайте далi. Вона не хоче за мене через одного парубка – Олексу Жупаненка. От цього-то Олекси треба здихаться – i Галя Королiвна моя. Розiбрали?

Писар. Тепер розiбрав. Здихаться? У городi є у нас один чоловiк, Казюкою прозивається, так той тiлько й порадить, як здихаться.

Старшина. Як самi не придумаємо, то й до Казюки вдаримося, – я Казюку й сам добре знаю, не одну справу з ним виграв! А поки що самi помiркуємо. Оце зараз я послав Сидора заарештовать Олексу за те, що буцiмто вiн покрав мої конi на тiм тижнi. Менi здається, що Галя вiд нього вiдцурається, як почує, що вiн злодiй. Та цього мало. Чи не можна його в москалi вiддать? Бо з кiньми справи не виграєм. Ну лишень розкиньте розумом!

Писар. А постривайте, справлюсь, яке його посемейство.

Старшина. Мати-вдова i три сестри.

Писар (шукає по списку). Один син.

Старшина. Мати вийшла замiж та живуть при вiтчимовi.

Писар (ударив по списку). Ой, постойте, – можна.

Старшина. Чи єсть же таке дiло, щоб воно було невозможно? Хiба ми сьогоднiшнi? Ну, кажiть, як?

Писар. Мати, значить, Вербенчиха, дочки при нiй, а Олекса Жупаненко особо остався – одиночка, значить, а одиночки йдуть! Так i по списку показано.

Старшина (цiлує писаря). Голова!

Писар. Постривайте, а як по справцi скажеться…

Старшина. То друга рiч, нехай оказується, а тим часом не буде мiшать.

Писар. Та чи так? А як хто заступиться, як мати пожалується?

Старшина. Куди їй к бiсу жалуваться! Та ми її охолодну запрем на той час, поки приймуть Олексу; а менi би Галя побачила, що Олекса в москалi пiшов, то вона моя.

Писар. Як так, то й так! Значить, пiдженем свою полiзу. Глядiть же: двi сотнi з баришiв i могорич! А тим часом бувайте здоровi, я пiду до Гершка, там ще щоти зоставив, треба кiнчать.

Старшина. Я вже знаю, якi то щоти, лучче б ви їх не кiнчали, бо ще рано, може трапиться яке дiло, а як щоти скiнчите, то…

Пиcap. Я свою степень понiмаю! От тiлько статистiка менi в печiнках сидить – та нiчого, не ударим в грязь лицем: таку статистiку пiдведем, що тiлько руками становий розведе. (Виходить.)

ЯВА VI

Старшина (один). От i хороший чоловiк, тiлько торка багато! А голова золота! Ну, здається, дiло iде на лад! Коли б менi тiлько це дiло виграть – годi! Буду в церквi щопразника отаку свiчку ставить!.. О, здається, це Сидiр iде. Так, вiн, i Олекса з ним. Ану, попробую ще ласкаво заспiвать.

ЯВА VII

Сидiр i Олекса.

Сидiр. Так, так, голубчику! Нiчого тут крутить i сюди i туди, у на то свiдки, що ти коней вiддав злодiям!

Олекса. Та бога ви побiйтеся, я вам десять свiдкiв подам, що як у старшини коней покрадено, я був аж у Висцi, на весiллi, там i ночував, там i на другий день зостався i тiлько в обiд третього дня приїхав.

Старшина. Та вже як не вертись, а треба буде признаться, бо з города я получив звiстку, що злодiй пiймався i на тебе показав.

Олекса. А щоб вiн катовi на свого батька показав! Не паскудьте ви мене, ви знаєте, що ми були хазяїни i мiй дядько Панас був старшиною, як i ви, а що тепер зубожiли, то це не порок, може, ще й ми хазяїнами будемо. За що ж ви таку бiду накликаєте на мене.

Старшина. Бач, у дядька пiшов! Дуже цiкавий! Гляди, щоб i тобi, як i дядьковi, не втерли носа. Були хазяїни! А тепер твiй дядько – бурлака, чабаном десь служить, а все через те, що розумний дуже.

Олекса. Дай боже всiм такого розуму.

Сидiр. Ти лучче попроси старшину, а то ти все гостро одказуєш.

Старшина. А вийди, Сидоре, в сiни, я з ним побалакаю. То вiн тебе соромиться!

Сидiр виходить.

Чуєш, парубче, я тобi i конi подарую, i дiла нiякого не заведу, i ще дам сто карбованцiв… тiлько вiдсахнись ти вiд Галi Королiвни – я її сватаю! Iди куди в найми, скажи, що кохаєш другу – одкинься вiд неї! Бо як цього не зробиш, то я тебе i в острог посадю, i в москалi вiддам – все одно пропадеш.

Олекса. Так ось воно що! Ви б так i казали: це ви купуєте у мене мою дiвчину? Нi, дядьку, бiдний я, правда, i сто карбованцiв грошi, але я повiсився б на другий день або й зараз, якби взяв у вас сто рублiв для того, щоб розпанахать свою душу, зсушить своє серце разом з чужим серцем! Нi, дядьку, цього не буде! Ви мене не злякаєте тим, що посадите. Посадите – то й випустите. А в москалi пiду, то не по вашiй волi, а так, значить, слiд, тепер усi iдуть. Тiлько менi писав дядько Панас, що я вiльготний…

Старшина. Я тобi покажу вiльготу, коли так! Бач, який завзятий! Я до тебе ласкою, а ти гуком на мене! Е, собачий сину, стривай же, я тебе поки в москалi вiддам, то ще й рiзками випорю, волосним судом. Сидоре! Вiзьми його в холодну, ми з ним завтра розправимося, ач яке зiллячко!

Сидiр. Iди.

Олекса. Грiх вам буде, дядько! Я всiм людям розкажу, за вiщо ви надо мною згнущаєтесь.

Старшина. Посади його та поклич писаря.

Сидiр. Та онде й вiн, i Гершко бiжать сюди обидва.

Сидiр з Олексою виходять.

ЯВА VIII

Старшина (дивиться у вiкно). Диви, й справдi, неначе їх хто в потилицю турлить, – бiжать. Чи не побився, бува, Гершко з писарем?! Ще мало клопiт – розбирай своїх. Ну, вже той Омельян Григорович, з духовних, а не по-духовному поступа…

ЯВА IX

Гершко i писар разом в дверi вскочили i застряли. Гершко виборсався первий, а писар, п'яний, говоре з дверей.

Писар (в дверях). Постой, Гершку, ти не розкажеш, загарчиш тiлько, бо ти захакався, як собака.

Гершко. Не журiться за мене, глядiть, щоб самi не впали!

Старшина. Бачите, Омельяне Григоровичу, а казали, що свою степень понiмаете!

Писар (пiдходе). Всеконечно понiмаю! Ето не ваша, а моя печаль!

Старшина. Що ви там натворили?

Писар. Все як слiд. Постойте, я вам по порядку. Тiлько що я випив послiдню чарку i закусив хваршированою щукою, у нього славна щука…

Старшина. Та кажiть вже: чи ви побились, чи що?

Писар. Боже сохрани! Вот (цiлує жида), значить, мир i любов! А тiлько дело важное єсть. Гершку, повествуй!

Гершко. Пам'ятаєте, як ви сьогодня сказали, що тут у вас був бунтовщик Опанас Бурлака?

Старшина. То бий вас сила божа, якi полохливi! Так же ж був, а тепер чорт його знає, де вiн! Кажiть толком – що там трапилось?

Гершко. Ну, слухайте ж сюда: оцей самий Бурлака сидить у мене в шинку, тiлько що прийшов. Там його обступили люде! Розказують, що Олексу заарештували, чули, як Сидiр гвалтував, що вiн коней ваших покрав; i той Панас сюди збирається. Я затим i прибiг, щоб вам сказать.

Старшина. Та нi, то не вiн! Де йому тут узяться? То тебе лякали.

Гершко. Вiн! Перелякав мене на смерть: ножем ударив по столу – загнав його по саму колодочку.

Писар. Верно, как статистiка!

ЯВА X

Входить Бурлака, в постолах, в свитi, з торбою за плечима i з чабанською гирлигою в руках. Писар присiда бiля столу, жид задом крадеться за дверi i щеза.

Бурлака. Здрастуйте вам. Не пiзнали?

Старшина (стривожений трохи, але не показує виду). Ба нi, пiзнав. Давно прийшов?

Бурлака. Та оце тiлько що ввiйшов в село! Як же ти поживаєш, Михайло? (Iде до нього, хоче почоломкаться.)

Старшина. Ти знай честь, пам'ятай, з ким говориш! Здається, бачиш, що старшина (показує знак), то треба й говорить якось iначе.

Бурлака (трохи одступа назад). Це так товарища стрiчаєш? Ну, вибачайте, господин старшина. А я й чув вiд людей, що ви стали великий, пан, що до вас нi приступу тепер, та i не вiрив, аж воно i справдi так. Вибачайте ще раз.

Старшина. Яке менi дiло до людського пащекування! Всяк повинен знать своє стiйло. Чого тобi треба?

Бурлака. Бачите, я йшов додому спочивать, на старiсть надоїло менi мiж чужими людьми тиняться. Сивiть почав, i нi до кого було голову прихилить! А тут у мене зостався племенник – Олекса Жупаненко, – думав у нього доживать старiсть. Приходжу сьогодня в село, питаю про свого Олексу, а менi й кажуть, що його тiльки що заарештовано. Так я й додому не заходив; розпитав, хто старшина, зараз i сюди – думаю собi: старий приятель Михайло дасть братерську раду. Одначе бачу, що ради не буде. Ну, хоч скажiть менi, будь ласка: за вiщо ж хлопця посаджено пiд арешт?

Старшина. А ти що менi? Начальник, чи як, що я тобi буду розказувать, за вiщо кого в холодну посадю?!

Бурлака. Ба нi! Ви менi начальник, а всякий начальник повинен заступаться за правду i кожному мирянину давать i пораду, i одповiдь на його питання!

Старшина. Та я знаю, що ти дуже розумний, з тобою не збалакаєш! То ти тiлько за цим прийшов? Менi нiколи, iди собi з богом!

Бурлака. Як же це буде? То ви й не скажете, за вiщо мого племенника посадили?

Старшина. Пiшов собi геть! Що ти менi молитву прийшов читать?

Бурлака (пiдходить, старшина одступа). Слухай, Михайло! Я не подивлюсь, що ти старшина, а тiлько не заговориш по-людськи, то виволочу тобою всю хату! Кажи, не дратуй мене: за вiщо взяли парубка? Я не одступлю за порiг, поки не довiдаюсь!

Старшина (оглядається.) Омельян Григорович, де ви?

Писар. Я тут – на мiсцi. (Шука наче чого.) Перо десь упало.

Старшина. Пишiть протокол! Чули, що вiн казав?

Писар (пiдiймається, витрiщив очi i дивиться). Не уро-зумiв!

Бурлака. Шкода, пане-брате, твiй писар тепер тiлько мислiте може писать. Бач, який гарний – мов сова! Ще раз просю тебе, Михайло Михайлович, не дратуй мене, скажи: за вiщо ти арештовав Олексу?

Старшина. Твiй Олекса – злодiй, за то й сидить, чув?

Бурлака. Злодiй?! Брехня! Люде зараз казали менi, що Олекса смирний, роботящий i чесний хлопець! Не шуткуйте цим словом, господин старшина! Все моє щастя в цьому парубковi: вiн мiй племенник, вiн мiй хрещений син, я задля нього тiлько сюди й вернувся. Коли правда, що Олекса злодiй, я вiд нього вiдцураюсь i завтра ж вернусь назад, а коли довiдаюсь, що нi… Глядiть! У Бурлаки та сама душа зосталась i те саме серце б'ється в грудях, котрi дванадцять лiт тому назад водили його скрiзь шукать правди. Я i тепер знайду правду!.. (Виходить.)

Старшина (до писаря). Шукай, шукай! Вiтра в полi… Ну, а ви – хоч викрути: яка тепер з вас порада?

Писар. К вечеру – как стьоклушко!

Завiса.

ДIЯ ДРУГА

Дворище волосного будинку.

ЯВА I

Сидiр i писар.

Сидiр. Ви ще не знаєте Бурлаки, – вiн нiчого не подарує. Бачите, не вспiв у село увiйти, вже й колотить миром, а все через кого? Через дiвку!

Писар. Михайло Михайлович дуже ласий на баб'ячий рiд, нiгде правди дiть!

Сидiр. Наробить йому Галька клопоту! I то ти скажи, на милость божу, заманулось чоловiковi! Хiба мало цiєї поганi?

Писар. Коли ж гарна бiсова дiвчина: оком поведе – й слабого з постелi зведе.

Сидiр. Так засватана ж уже!

Писар. Тим вона ще краща: засватана дiвка вподоби!

Сидiр. Глядiть, щоб не було бiди!

Писар. Пусте дiло, нiякої бiди не буде. Ми на законном основанiї вiддамо Олексу у москалi.

Сидiр. А як же вiн витягне далекий жеребок?

Писар. А доктор нащо? Доктору заплатить, то вiн буде бiльше бракувать, щоб добраться до Олекси.

Сидiр. Хiба! Ну й голова! Сьогодня буде война. Бурлака радив пощитать волость, там така буча вийшла, що страх: однi за Михайла, а другi протiв нього!

Писар. Ти б iшов до шинку, там вже зiбралися, треба могоричить декого. Утремо носа Бурлацi.

Сидiр. Та ми вже радилися з Михайлом Михайловичем. Знаєте, що я вам скажу: єй-богу, страшно iти, ще битимуть. Вчора похвалявся Петро. Що буде, то буде, побачимо, – пiду! (Виходить.)

ЯВА II

Писар. Що воно за чоловiк цей Бурлака? Може, й справдi його послухають i причепляться щитать волость? Та, впрочем, що ж вони зроблять, як не дать їм книг? Одна морока! Пiду, поки сход, може, скiнчу вiдомость про заводи. Ну вже менi ця статистiка обiсiла, аж нудно робиться, як згадаю про неї! Де ж, однiх хворм дванадцять! Шутка сказать! (Виходить.)

ЯВА III

Старшина (один). Сьогодня треба дiло повернуть круто. Як зiб'ю Бурлацi пиху, то знову буду панувать. Держись, Михайло! Коли б менi завтра тiлько Олекси здихаться, а там, поки його вернуть, поки що – то ми Галю висватаємо. Не знаю ж, чи писар у волостi? Вже й на сход збираються. Сьогодня ще й на весiлля треба пiти – просили. Може, там i Галя буде? Пiду безпремiнно – чи не влучу години, щоб побалакать з нею! (Iде у волость.)

ЯВА IV

3-й чоловiк. Я ще малий був тодi, як вiн пiшов з села, то i негаразд його знаю. Скажiть менi, чи його так-таки Бурлакою i прозивають, чи це вiд того, що вiн бурлакував?

Петро. Через те, що бурлакував, через те й Бурлакою звуть. Щоб ти знав, що вiн за чоловiк, то я тобi розкажу. Давно це було, ще за крепацтва, – бодай не верталось! Ми вмiстi з Опанасом пасли валахiв панських, – лiт нам було, може, по п'ятнадцять. Раз надвечiр попасом прийшли ми з валахами до лiска, – ось що за Варчиною балкою, – де не взявся, сучої пари, вовк i задавив двох валахiв. Бiда – битимуть. А Панас такий був, що не доведи боже, якби його вибили – пiдпалив би двiр, сердитий та завзятий! Ото Панас й надумав тiкать на Басарабiю, а ми сиротами були. Пригнали ми валахiв додому, – ввечерi їх не лiчать. Повечеряли, вкрали хлiба та й подались. Де та Бесарабiя – нi вiн, нi я не знаємо! Йшли навпростець, куди Панас вiв. Вiн був цiкавий i чув, що Басарабiя в той бiк, де сонце стоїть в обiдню пору. То так i йшли на сонце. Не стало у нас хлiба, я зовсiм пiдбився, почав плакать i лаяться. Опанас довiв мене до якогось села i сказав: iди, каже, в село i признайся, звiдкiля ти, то тебе назад пошлють, бо не тобi, каже, бурлакувать! Попрощався зо мною та й пiшов. Так Опанас пропадав лiт двадцять, а може, й бiльше. Як же настала воля, вiн i прийшов додому. Розказував, був аж коло Дунаю, а послi попав до якогось нiмця в Крим, там чабанував, та й грамоти добре вивчився.

3-й чоловiк. От чоловiк – свiта побачив!

Петро. Еге! Та й недурно ходив. Скоро прийшов, зараз хазяйство почав заводити, – грошенята були. Тодi ще якраз уставнi грамоти робили, от ми його й вибрали старшиною.

3-й чоловiк. Так вiн i старшиною був? Тепер пам'ятаю, пригадав! Коло його хати раз у раз народ збирався, i вiн їм розказував. Через що ж вiн знову подався бурлакувать? Тодi ж воля вже була.

Пiдходять люди: 1-й i 2-й чоловiки i ще дехто.

Петро. А був у нас посередник, чоловiк нiчого собi, тiлько все грошi позичав, через те i промотався. Один раз причепився до Панаса, щоб той позичив йому з громадських грошей тисячу рублiв. Опанас не дав. Ну, i завелися. Посередник його змiнив i настановив Михайла Михайловича, що й досi хазяйнує, а Михайло зараз i позичив грошей посередниковi, значить. Ото тут i пiшло. Опанас почав правди дошукуваться i таки добився, що губернатор посередника змiнив, але ж i сам, їздючи то сюди, то туди, спустив всi грошi, якi привiз з Криму. Тодi i каже: я свого добився, грошi громадськi вернув i посередника вигнав, а тепер знову пiду зароблять собi грошi. – та й пiшов до прежнього хазяїна в Крим. I оце вже, мабуть, лiт бiльше десятка, як його не було в селi, тiлько iнодi грошi присилав сестрi Горпинi.

1-й чоловiк. Так вiн, мабуть, знову грошей принiс. I я його добре пам'ятаю, вiн же наш сусiда i з покiйним батьком був приятель, то я часто слухав, як вiн, бувало, в недiлю почне розказувать про божественне i про всякi землi. Батько казали, що вiн усю Библiю прочитав.

2-й чоловiк. Як же то вiн ще й досi з ума не зiйшов, бо, кажуть, як Библiю всю прочитаєш, то безпременно з ума зiйдеш! Я чув, як баба Ярина казала, що Бурлакiв дiд був запорожець i накладав, каже, з чортами. Може, й вiн через те такий тямущий вийшов.

1-й чоловiк. Отак ушквар! Хiба чорти стали б його вчить святому письму?

Всi смiються.

Ну й вигадав!

2-й чоловiк. Чого ти зуби скалиш? Послухав би, що Ярина каже!..

1-й чоловiк. Сидiв три днi – та й висидiв злиднi!

Смiються.

ЯВА V

Приходить Семен.

Семен. Здрастуйте вам! А хто то висидiв злиднi?

1-й чоловiк. Та тут комедiя: вiн каже, що чорти вивчили Панаса Бурлаку святому письму. (Регоче.)

2-й чоловiк. Брешеш! (Сердито передразнює.) Ге-ге-ге! Якого бiсового батька смiєшся?

1-й чоловiк. Не кажи нiчого, не подумавши, то й смiяться не будуть.

2-й чоловiк. Тьфу! (Виходить.)

1-й чоловiк. Не дай бог, який гарячий, плюнь у друге мiсце.

Петро. Та годi вже вам!

Всi. Ба й справдi, завелися, наче малi дiти!

3-й чоловiк. Он Бурлака iде, i люде з ним.

Петро. Може, хоч трохи приборкає крила нашому Михайловi Михайловичу. I що тiлько вони виробляють, то й сказать не можна.

ЯВА VI

Приходять Опанас, Микола, дiд, Павло i ще люди.

Бурлака. Таке-то, люде добрi, робиться у вас: взяв парубка i нi за вiщо посадив у холодну та й держить. Тепера вiн один син у матерi, а старшина ставить його без вiльготи по списках! Захотiлось йому, бач, молоду Олексину собi висватать, а та йому гарбуза пiднесла, i то вiн так мститься. Вiн вас усiх заставе робить на нього, як ви будете мовчать!

Дiд. Бодай не казать. Роблять, що хотять: Сидiр Кавун та писар орудують всiм. Котрi багатшенькi, тягнуть за ними. От хоч би й з надiлами: хто не мав сили-поприбирали у надiли до себе, а тепер нiяк не вiдтягаємо. Поки дiти були малi, то й я свої надiли вiддав, – аби виплачували; а тепер дiти пiдросли, став требувать назад, – кажуть, нiби я продав, ще й документи якiсь показують.

Бурлака. То це, виходить, пiдлоги.

Дiд. А пiдлоги.

Бурлака. Так чого ж ви дивитеся? Сход має право повертать усi надiли тим, кому вони належать.

Дiд. А так, так!

Бурлака. От сьогоднi виберемо щотчикiв, пощитаємо його. Як я розiбрав дiло, то вiн багато грошей замотав, а ви мовчите, кожний про себе дбає, а за громадське байдуже. А там i до надiлiв доберемось.

Дiд. Та це правда.

Петро. Нi, братцi, не так нам Михайло допiк, щоб i тепер йому мовчать! Аби був чоловiк, щоб шлях показав, то ми його приструнчим! Звiсно, ми люде темнi, а вiн з писарем i робе, що схоче.

Микола. А що ти йому зробиш? Базiкаєш тiлько!

Дiд. Вiн скрiзь руку має, а ми що?

Петро. Одсохне йому та рука, як Опанас вiзьметься.

Микола. Там уже побачимо.

Петро. Та й побачимо! Треба, братцi, тiлько за Панасом тягти, а як пiдемо урозтiч, – нiчого не вийде.

Павло. А хто ж то руку буде тягти? Старшина як вийде, то й ти язика прикусиш.

Микола. Бо й прикусе!

Петро. Аби ти не прикусив, а я не з тих.

Микола. Та то ти смiливий оце зараз, а як у холодну посадять, то не те заспiваєш.

Петро. У холодну! Дзуски! Короткi руки! Хто ж поведе? Хiба ти, може?

Микола. Як звелять, то й я поведу.

Петро. Знаєш, що я тобi скажу?

Микола. А що?

Петро. Та то…

Микола. Кажи ж, що?

Бурлака. Постойте, братцi. За вiщо ви сваритеся? Ви старшину вибрали, ви його й змiнить можете. Тiлько ж як ви будете свариться, то нiчого не вдiєте. Це йому буде ковiнька на руку.

Павло. Хто ж тобi казав, що всi хочуть старшину скинуть.

Сидiр. Як його скинем, то тебе виберем, чи як?

Павло. I ти будеш такий самий.

Бурлака. От бач, уже й знайшлися тi, що з однiї миски сьорбають! Нехай i тебе виберуть, нехай i цей самий буде, але ж подумайте: де вiн того добра набрав? Хiба не чули, що вчора балакали, як старшина на громадськi грошi купує хлiб через жида? Силою хоче вiд парубка дiвчину взять, згнущається над усiма, – це гiрше султана!

3-й чоловiк. Та не гомонiть-бо так голосно, он старшина стоїть у вiкнi, ще почує.

Петро. Нехай слуха, коли вуха має! Вони замотали бiльше двох тисяч оброчних, а з нас шкуру деруть!

3-й чоловiк. Та цитьте, бо почує.

ЯВА VII

Громада стає купками, купками iде i розмова. На однiм мiсцi сцени.

Дiд (балака до тих людей, з котрими виходить). Та вже ти менi що хочеш кажи, а надiли треба повертати тим, що в уставну грамоту записанi!

З гурту. Так це так: сьогодня я не можу оплачувать i вiддам вам надiл, а через яке врем'я знову вертай.

Павло (пiдходить). Дiд через те так кажуть, що їх син покинув надiл та й пiшов з села; менi той надiл накинули, як ще земля була дешева, i я за нього платив лiт сiм, а тепер син вернувся, земля подорожчала – вертай йому надiл!

Дiд. Не тiлько мiй син, багато є таких! Що ж їм, без землi зоставаться, по-твойому, чи що?

Павло. Про мене, нехай їм дають землю, а я надiла не вiддам.

Дiд. Як присудять, то вiддаси!

На другiм мiсцi сцени.

2-й чоловiк (до 3-го, котрий одiйшов вiд Петра i пiдiйшов до 2-го чоловiка). Воно, я тобi скажу, як придивиться гарненько, то виходить Петрова правда. Аби б тiлько Опанас взявся.

3-й чоловiк. Та й я так кажу, тiлько на бiсового батька так репетувать, почує ще, то поки там що, а в холодну запре, от тобi й справа.

4-й чоловiк. Як вовка бояться, то й в лiс не ходить! З гурту. Та ти смiливий щось!

Тi, що слухають, регочуть. На передi кону.

Петро (до 3-го чоловiка). Чого ти боїшся? Ну, почує, так що? Адже ми по закону!

Чоловiк розводить руками i йде до чоловiкiв 1-го, 2-го i 4-го.

Микола (до Петра). Терпiть не можу, як воно розпустить пащеку! Хоч би вiд себе, а то, мабуть, Опанас навчив. Випив та й верзеш.

Петро. Брешеш! Я стiлько ж випив, як i ти! А по-твойому як? Лучче мовчать? Нехай мотають, нехай обдирають – еге?

Микола. А чим же ти докажеш?

Петро. Чим? Як чим? Та тим…

Микола. От бач, що й сам не тямиш, що балакаєш.

Петро. Опанас докаже!

Микола. Що ти менi Опанасом тикаєш! Опанас позавчора тiлько прийшов i вже вiн розумнiший за всiх став.

На ганку показуються старшина з писарем i слухають.

Петро. Бо й розумнiший, де ж тобi до нього! От почуєш, то тодi i язика прикусиш.

Микола. Почуєм!

Петро. Забрали громадськi грошi, поклали у кишенi, а ми мовчи?! Ти, мабуть, подiлився з ними, що мої речi не до душi тобi?

Микола. Я знаю, що ти в холоднiй сьогодня посидиш, i Опанас тобi не поможе.

Петро. Не дiждуть! Вони мошенники, а я нiчого не замотав, та ще й у холодну!

ЯВА VIII

Старшина (з писарем виступаючи вперед). Здрастуйте, з празником будьте здоровi!

Всi затихли i повертаються до волосного будинку. Дехто одказує: "Спасибi! Будьте й ви здоровi!"

Сьогодня, мабуть, сходу не буде, бо багато п'яних. От зараз первого Петра вiзьмiть i посадiть у холодну, йому дуже жарко!

Бурлака (виступаючи вперед). А за вiщо ж то його i в холодну брать?

Старшина. А тобi яке дiло? Ти чого сюда прийшов?

Бурлака. На сход.

Старшина. Яке ти право маєш мiшаться не в своє дiло? Знай свою отару!

Бурлака. Я свою отару знаю, i доглядаю, i обороняю, а ви свою нi за що маєте!

Старшина. Не смiй зо мною так балакать!

Бурлака. Вибачайте, господин старшина, що я вам скажу: i ви не смiєте зо мною так балакать! Хiба це я погане що-небудь кажу. Я питаю вас, за що чоловiка в холодну садовить?

Старшина. А ти що таке? Ти прийшов сюди мене вчить? Ти не маєш права на сходi бути, який ти хазяїн, ти чабан!

Бурлака. Ви не кричiть, бо й я вмiю кричать. Ви не лякайте мене – я ляканий! Я знаю, що вам не хотiлось би мене отут бачить!

Старшина. Нам не треба пройдисвiтiв. Ходив цiлий вiк бiля овець, то й ходи, а на сходi зась!

Бурлака. Михайло Михайлович, глядiть, щоб я вам чого-небудь не сказав!

Старшина. Iди, кажу, звiдсiль!

Бурлака. Наше одно село волость составля, то на сходi всякий хазяїн має право голосу.