Текст книги "Емілі Дікінсон Вибрані твори"

Автор книги: Емілі Дікінсон

Емілі Дікінсон
ВИБРАНІ ТВОРИ

(1830–1886)

19[1]1
  Номери творів подано як у Зібранні віршів Е. Дікінсон за ред. Т. Джонсона [The poems, v. 1–3. Cambridge (Massachusetts), 1955].


[Закрыть]

 
Хистка пелюстка розповита —
Звичайний досвіт серед літа —
Роса в траві – бджола чи дві —
Вітрець як сон – ряхтіння крон —
І я – троянда!
 

49

 
Я двічі гинула страждала Молилася щомога
Жебрачкою стояла двічі
Перед дверима Бога!
Два рази янголів послав ти
До мене – на розмову
Грабіжнику! Банкіре! – Отче!
Я нещаслива знову!
 

126

 
Герой хто бореться прилюдно —
Та доблесніший той
Хто носить у душі Голгофу
Хто в безвісті герой —
Хто гине та його не бачать
Народи – хто на смерть
Іде та жоден край не тужить
Що зір його померк
Ми віримо – в шеренгах рівних
Під вітром льодяним
В сліпучім сніжнім однострої
Йдуть янголи за ним.
 

214

 
Неприготований смакую лікер
Із келиха, немов з перлини.
Нема вина такого навіть
В бочках з надрейнської долини.
Я зачарована повітрям,
Захмеліваю від роси,
Що влітку мерехтить в господах,
Де повно світла й синяви.
Коли відходять п’яні бджоли,
Метелики, як сибарити,
Вже від напитку відмовляються,
Я буду якнайбільше пити.
Доки дрімають серафими,
Святі злітають в небо крізь віконце,
Щоб подивитись на п’яничку,
Котрий спирається на сонце.
 

249

 
О дикі ночі В шумі вод!
Ті дикі ночі —
Наш клейнод!
Душа – на морі —
Буревій
Та не потрібен
Компас їй
Цієї ночі По плавбі
Я кину якір У тобі!
 

301

 
Я думаю Життя Єдине – а страждань
Без ліку на Землі,
Та що з цього?
Я думаю помрем —
Найкращого з людей
Не проминає Смерть,
Та що з цього?
Я думаю в Раю —
Можливо буде краще —
Минеться все боляще —
Та що з цього?
 

303

 
Душа сама назавжди вибирає
З ким бути їй —
А потім світ божественний на ключ —
Немов покій —
Як став би імператор на коліна
Коло воріт —
Вона не впустить і його – нізащо —
В священний світ —
Вона – я знаю – вибирає землю
З усіх – одну,
Немов перлину в скойки зачиняє
Самотину.
 

377

 
Втрата віри – це гірше,
Ніж втрата маєтку,
Бо віру неможливо набути,
Неначе майно.
Успадкована від життя,
Віра живе тільки раз —
Буття жебрацького
Вона розриває закони.
 

449

 
Я за Красу помер але
В могилі сам лежу
Десь по сусідству в цій землі
Той хто за Правду вмер —
«За що ти вбитий?» – він спитав
«Я за Красу» – «А я
За Правду» – «То одне і те ж
То значить ми Брати» —
І ніби родичі вночі
Розмову ми вели
Але мохом заросли вуста
І наші імена —
 

456

 
Добре, я лсити можу без любові, —
Та я люблю тебе – яке ж це добре?
Доведи ЛС мені —
Що Він так любив людей,
Як я тебе люблю.
 

578

 
Плоть росте незалелено —
Росте, як зручно їй,
А якщо Дух сховає
Обряд церковний свій
Він Душу не зрадить ніколи —
Притулок він їй дає,
Якщо вона лагідно просить
Зберегти існування своє.
 

632

...

конец ознакомительного фрагмента

Назад к карточке книги "Емілі Дікінсон Вибрані твори"