Текст книги "Як я був світським левом, або Сторінки з життя знаменитостей"

Автор книги: Едґар Аллан По

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)

Едґар Аллан По

ЯК Я БУВ СВІТСЬКИМ ЛЕВОМ, АБО СТОРІНКИ З ЖИТТЯ ЗНАМЕНИТОСТЕЙ

З англійської переклав Юрій Лісняк

 ... Від великих див

Навшпиньки кожен у ті дні ходив.

Сатири єпископа Голла*

Я ― велика людина. Тобто ― я був великою людиною; але я й не автор «Джуніуса»,* і не Залізна Маска,* бо звуть мене, як гадаю, Роберт Джонс, і народився я десь у місті Димошумі.*

Перше, що я зробив у своєму житті, ― я вхопився обома руками за свій ніс. Мати, побачивши це, назвала мене генієм, а батько заплакав з радості й подарував мені трактат із носології. Той трактат я проштудіював, ще як мені не пошили перших штанів.

Тоді я почав намацувати свій шлях у науку і незабаром зрозумів, що, коли в тебе ніс досить помітний, він тебе виведе в люди. Але моя увага не обмежувалась самими теоріями. Щоранку я кілька разів смикав себе за носа й вихиляв півдесятка чарочок.

Коли я підріс, батько одного дня закликав мене до свого кабінету.

– Сину, ― сказав він, коли ми сіли. ― Яка головна мета твого життя?

– Вивчення носології, тату, ― відказав я.

– А що ж таке носологія, Роберте?

– Носологія ― це наука про носи, ― відповів я.

– А ти можеш сказати мені, ― спитав він, ― що означає слово «ніс»?

– Ніс, тату, ― глибоко втішений, відповів я, ― має різні визначення у майже тисячі різних авторів. (Тут я вийняв годинника). Тепер полудень чи близько того, і до півночі ми встигнемо розглянути їх усі. Для початку: за Бартолінусом* ― ніс ― це той виступ ― той горбик ― той наріст ― той...

– Гаразд, Роберте, ― перебив старий добряга. ― Я приголомшений обсягом твоїх знань... просто приголомшений... їй же Богу. (Він заплющив очі й приклав руку до серця). Іди сюди! (І взяв мене під руку). Тепер твою освіту можна вважати завершеною ― пора тобі вже дбати про себе самому... і нічого кращого ти не придумаєш, як устромити свого носа куди слід... так що... так що... так що... (Він стусаном викинув мене в двері, і я покотився сходами вниз). Так що геть із мого дому, і хай тебе Бог благословить!

Відчуваючи в собі божественне afflatus,[1]1
  afflatus ― натхнення (латин.).


[Закрыть] я вирішив, що ця пригода скорше щаслива, ніж нещаслива. Я вирішив скористатися батьковою порадою. Я вирішив устромити носа куди слід. Я смикнув за нього двічі-тричі й написав брошурку з носології.

Весь Димошум загомонів.

«Чудесний геній!» ― сказав «Щоквартальник».

«Видатний фізіолог!» ― сказав «Вестмінстер».

«Розумний чоловік!» ― сказав «Чужоземець».

«Тонкий стиліст!» ― сказав «Едінбурґ».

«Глибокий мислитель!» ― сказав «Дублін».

«Велика людина!» ― сказав «Бентлі».

«Божественна душа!» ― сказав «Фрейзер».

«Один із нас!» ― сказав «Блеквуд».*

«Цікаво, хто це такий?» ― сказала місіс Сініпанчох.

«Цікаво, хто він такий?» ― сказала старша міс Сініпанчох.

«Цікаво, хто він такий?» ― сказала молодша міс Сініпанчох.

Але я не вділив цим людям ніякої уваги ― я саме ввійшов до ательє одного художника.

Герцогиня Їйджебогг позувала для портрета; маркіз Такітак держав герцогининого пуделя; граф Ісейте бавився її нюхальною сіллю; а його королівська високість Нечіпаймен спирався на спинку її крісла.

Я підійшов до художника й задер носа.

– Ох, яка краса! ― зітхнула її милість.

– О леле! ― прошепотів маркіз.

– О страхіття! ― простогнав граф.

– О гидота! ― пробурчав його високість.

– Що ви за нього візьмете? ― спитав художник.

– За такий ніс, ― вигукнула її милість.

– Тисячу фунтів, ― відповів я, сідаючи.

– Тисячу фунтів? ― замислено перепитав художник.

– Тисячу фунтів, ― підтвердив я.

– І чудово! ― замріяно сказав він.

– Тисячу фунтів, ― ще раз сказав я.

– Із гарантією? ― спитав він, повертаючи мій ніс до світла.

– Так, ― підтвердив я, висякавшись як слід.

– Він цілком оригінальний? ― спитав художник, шанобливо торкнувшись носа.

– Угу, ― відповів я, відігнувши носа набік.

– Із нього ще не знімали жодної копії? ― допитувався він, розглядаючи ніс у лупу.

– Жодної, ― запевнив я, задираючи носа вгору.

– Пречудово! ― вигукнув він, приголомшений красою того руху.

– Тисячу фунтів, ― нагадав я.

– Тисячу фунтів? ― перепитав він.

– Саме так, ― відповів я.

– Тисячу фунтів? ― знову спитав він.

– Атож, ― підтвердив я.

– Ви їх матимете, ― сказав він. ― Що за зразок чесноти! ― і негайно виписав мені чек, а тоді зарисував мій ніс. Я найняв помешкання на Джермін-стріт і послав Її величності дев'яносто дев'яте видання «Носології» з портретом свого носа... Отож малий нудьгар, принц Уельський, запросив мене на обід.

Всі ми були світила науки й добірні люди.

Був там сучасний платонік. Він цитував Порфирія, Ямбліхуса, Плотіна, Прокла, Гієрокла, Максима Тірського й Сіріана.*

Був там один адепт удосконалення людини. Він цитував Тюрго, Прайса, Прістлі, Кондорсе, де Сталь* і «Честолюбного вченого під час хвороби».

Був там сер Аматор Парадокс. Він зауважив, що всі дурні ― філософи, а всі філософи ― дурні.

Був там Естетихус Етихус. Він говорив про вогонь, про єдність, про атоми; про двоїсту й предковічну душу;* про спорідненість і розбрат; про первісний розум і гомеомерію.*

Був там Теологус Теолого. Він говорив про Євсевія й Аріана; про єресь і Нікейський собор; про трактаріанізм і консубстанціалізм.*

Був там Фрикасе з «Роше-де-Канкаля». Він згадував про мерітон з червоного язика; про кучеряву капусту з оксамитною підливою; про телятину по-сенменульському; маринад по-санфлорантенському; помаранчове мозаїчне желе.

Був там Піяк О'Дудлей. Він завів мову про латур і марк-брюнен; про люсе й шамбертен; про рішбур і сен-жорж; про обріон, монвіль і медок; про барак і преньяк; про грав, про сотерн, про лафіт і про сенпере. Він тільки похитав головою над клодвужо й, заплющивши очі, пояснив різницю між хересом і амонтільядо.*

Був там синьйор Тінтотінтіно з Флоренції. Він розважав про Чімабус, Арпіно, Карпаччо й Аргостіно ― про похмурі тони Караваджо, про вишуканість Альбано, про колорит у Тіціана, про гладких фламандок Рубенса і про витівки Яна Стена.*

Був там ректор Димошумського університету. Він держався думки, що у Фракії місяць називали Бендіс, у Єгипті ― Бубастіс,* в Римі ― Діаною, а в Греції ― Артемідою.

Був там і Великий Турок із Стамбула. Він був твердо переконаний, що ангели ― коні, півні й бики; що хтось там на шостому небі має сімдесят тисяч голів; що землю держить на собі небесно-блакитна корова з незліченними зеленими рогами.

Був там Дельфінус Поліглот. Він сказав нам, що сталося з вісімдесят трьома втраченими трагедіями Есхіла; з сорока п'ятьма проповідями Ізея; з триста дев'яносто однією промовою Лісія; зі сто вісімдесятьма трактатами Теофраста; з вісьмома книгами Аполлонія про конічні перерізи; з гімнами й дифірамбами Піндара; і з сорока п'ятьма трагедіями Гомера Молодшого.*

Був там Фердінанд Фітц Фоссілус Фельдшпат. Він розповів нам усе про підземний вогонь і третинні формації; про газоподібні, рідкі й тверді тіла; про кварц і мергель; про гнейс і граніт; про гіпс і трапп; про тальк і кальцит; про смоляну обманку й рогову обманку; про слюду й сланець; про кіаніт і лепідоліт; про малахіт і тремоліт; про антимон і халцедон; про гематит і про весь світ.

Був там і я. Я говорив про себе; про себе, про себе й про себе; про носологію, про свою брошуру й про себе. Я задер носа й говорив про себе.

«Напрочуд розумний чоловік!» ― сказав принц.

«Знаменитий!» ― сказали його гості, і другого ранку її світлість герцогиня Їйджебогг приїхала до мене з візитом.

«Ви приїдете до Олмеків,* красунчику?» ― сказала вона, поплескавши мене знизу по підборіддю. «Ще б пак», ― відказав я. «Із носом і всім іншим?» ― спитала вона. «Безперечно».

«Ось вам картка, любий мій. Можна сказати там, що ви будете!»

«Всім серцем, дорога герцогине». ― «Пхе! Цього не треба. Аби з усім носом». ― «Геть з усім, люба моя!» ― запевнив я, двічі-тричі вщипнув себе за ніс ― і опинився в Олмеків.

Покої були напхані так, що й дихати нема чим. «Він іде!» ― сказав хтось на сходах. «Він іде!» ― підхопив хтось вище. «Він іде!» ― підхопив хтось іще вище. «Він прийшов! ― вигукнула герцогиня. ― Він прийшов, цей любий хлопчик!» ― і, міцно вхопивши мене обома руками, тричі поцілувала в ніс.

Зразу виникла неабияка сенсація. «Diavolo!»[2]2
  Diavolo! ― От чорт! (Іт.)


[Закрыть] ― вигукнув граф Козероггіо. «Dios guarda!»[3]3
  Dios guarda! ― Боже, борони! (Ісп.)


[Закрыть] ― промурмотів дон Стілетто. «Mille tonneres!»[4]4
  Mille tonneres! ― Тисяча громів! (Фр.)


[Закрыть] ― прогарчав принц де Жабокряк. «Tousand Teufel!»[5]5
  Tousand Teufel! ― Тисяча чортів! (Нім.)


[Закрыть] ― мовив барон фон Блямбурґ. Це годі було стерпіти. Я розсердився. «Сер, ― сказав я йому, ― ви мавпій». ― «Сер, ― відповів він, ― Donner und Blitzen!»[6]6
  Donner und Blitzen! ― Грім і блискавка! (Нім.)


[Закрыть] Кращого годі було й бажати. Ми обмінялись візитними картками. Наступного ранку біля Крейдяної ферми я відстрелив йому носа, а тоді поїхав з візитами до друзів. «Bete!»[7]7
  Bete! ― Тварюка! (Фр.)


[Закрыть] ― сказав один. «Дурень!» ― сказав другий. «Бовдур!» ― сказав третій. «Йолоп!» ― сказав четвертий. «Недотепа!» ― сказав п'ятий. «Телепень!» ― сказав шостий. «Іди геть!» ― сказав сьомий. Все це смутило мене, і я пішов до батька.

– Тату, ― спитав я, ― яка головна мета мого життя?

– Сину, ― відповів він, ― це вивчення носології, як і перше; але, відстреливши баронові носа, ти перебрав міри. У тебе прегарний ніс, це правда; але в Блямбурґа тепер нема ніякого. Тебе засудили, а він став героєм дня. Я згоден з тобою, що в Димошумі велич світського лева відповідає розмірам його носа, ― але, їй же Богу, годі змагатися з левом, що того носа зовсім не має.

____________________________

Примітки

В оригіналі ця сатирична новела Едґара По називається “Lionizing”. Вперше була надрукована у травні 1835 року в літературному журналі “Southern Literary Messenger”. Дослідники творчості По вважають, що в цій новелі він спародіював оповідання англійського письменника Едварда Булвера-Літтона «Занадто гарний для будь-чого», де герой намагається здобути прихильність вищого світу завдяки гарній зовнішності, а також випадок з американським письменником і журналістом Натаніелєм Паркером Віллісом, котрий, перебуваючи у Англії і обертаючись серед тамтешніх літературних кіл, посварився з англійським письменником-романістом Капітаном Маррієтом і мав з ним дуель (на щастя, безкровну).

Голл Джозеф (1574-1656) ― англійський єпископ, автор книги «Сатири».

«Джуніус» ― власне «Листи Джуніуса», анонімні гострокритичні сатиричні листи, спрямовані проти англійського уряду, які в 1769-1772 pp. публікувалися в лондонському журналі «Паблік адвертайзер».

Залізна маска ― таємничий в'язень, що помер у Бастілії 1703 року. Ніхто не бачив його обличчя, довгі роки закритого маскою. Є безліч гіпотез, хто був цим нещасним. Одна з них твердить, що це брат-близнюк короля Людовіка XIV, якого той згноїв у в'язниці, побоюючись за свою владу.

Місто Димошум ― український варіант сатиричної назви, котру По дає Англії (Fum-Fudge).

Бартолінус Томас (1616-1680) ― датський анатом.

«Щоквартальник», «Вестмінстер», «Чужоземець», «Едінбург», «Дублін», «Бентлі», «Фрейзер», «Блеквуд» ― скорочені назви найвідоміших англійських журналів у часи По.

Порфирій (233 ― бл. 304), Плотін (204-270), Прокл (410-485), Гієрокл (V ст.), Максим Тірський (II ст.), Сіріан (V ст.) ― грецькі філософи-неоплатоніки; Ямбліхус (бл. 280-330) ― сірійський філософ тієї ж школи.

Тюрго Анн Робер Жак (1727-1781) ― французький державний діяч, економіст. Прайс Річард (1723-1791) ― англійський філософ і економіст. Прістлі Джозеф (1733-1804) ― англійський хімік, богослов. Кондорсе Жан Антуан Школа (1743-1794) ― французький філософ, математик, політичний діяч. Де Сталь Анна Луіза Жермена (1776-1817) ― французька письменниця.

Двоїста й предковічна душа ― терміни з богословського вчення про те, що душа Христа існувала одвічно, тобто до створення світу.

Гомеомерія ― вчення давньогрецького філософа Анаксагора (бл. 500― 428 до н.е.) про те, що в основі всіх тіл лежать різноманітні чітко визначені й нескінченно подільні часточки ― геомерії ― у довільних сполученнях.

Євсевій (бл. 260 ― бл. 340) ― римський історик церкви. Аріан (IV ст.) ― олександрійський історик церкви, від його імені походить назва однієї з єресей ― аріанство. Нікейський собор ― ідеться про перший Нікейський собор, що відбувся 325 р. з наказу римського імператора Костянтина І Великого і засудив, зокрема, аріанство. Трактаріанізм, консубстанціалізм ― вигадані науки.

Латур, марк-брюнен, люсе, шамбертен, рішбур, сен-жорж, обріон, монвіль, медок, барак, преньяк, грав, сотерн, лафіт, сенпере, клодвужо ― сорти французьких вин. Херес ― іспанське вино, амонтільядо ― сорт хереса.

Чімабуе (1240-1302), Арпіно Джузеппе Чезарі (бл. 1568-1640), Карпаччо Вітторе (бл. 1455-1526), Альбано Франческо (1578-1660) ― італійські художники; Агостіно ― прізвище багатьох італійських скульпторів (XIII-XV ст.). Стен Ян (бл. 1626-1679) ― голландський художник, малював сповнені гумору народні сцени.

Бендіда ― фракійська богиня війни та полювання. Бубастіс ― замість імені богині ― Бастет ― По називає місто, центр її культу. Бастет ― єгипетська богиня веселощів, зображувалася з тілом жінки і головою кішки.

Есхіл (525-456 до н.е.) ― відомий як плідний автор, в античному світі знали близько 90 його п'єс, до нас дійшло лише 9. Ізей (бл. 420-340 до н.е.) ― давньогрецький промовець. До нашого часу збереглися тексти 34 промов Ізея, ще 42 відомі лише за назвами. Лісій (бл. 440-380 до н.е.) ― давньогрецький промовець, виголосив понад 200 промов, до нас дійшли тексти сорока. Теофраст (372-287 до н.е.) ― давньогрецький природознавець, філософ. Йому приписують авторство 227 творів з фізики, мінералогії, ботаніки, фізіології. Аполлоній Пергський (бл. 260 ― бл. 170 до н.е.) ― давньогрецький математик, астроном, учень Евкліда. Відомо 7 його книг, а 8 вважаються втраченими. Піндар (бл. 518-442 до н.е.) ― давньогрецький поет-лірик, збереглося 45 од і кілька сотень уривків з його творів. Гомер Молодший (III ст. до н.е.) ― давньогрецький поет і граматик, відомий лише за ім'ям, бо його твори не збереглися.

... до Олмеків... ― Ідеться про Елмак ― клуб лондонських аристократів, що існував з другої половини XVIII ст. Ольмеки ― одне з індіанських племен.