Любов і ненависть. Вибране
Текст книги "Любов і ненависть. Вибране"
Автор книги: Дмитро Павличко
Жанр:
Поэзия
сообщить о нарушении
Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)
Дмитро Павличко
ЛЮБОВ І НЕНАВИСТЬ. ВИБРАНЕ
(1953)
Я СИН ПРОСТОГО ЛІСОРУБА
Мене також чекала згуба,
Нужда і безробіття мир —
Я син простого лісоруба,
Гуцула із Карпатських гір.
Поклали край його здоров’ю
Зарібки по лісах чужих.
«Добро» те панське нині кров’ю
Випльовує з грудей слабих.
А мати гарувала гірко
Від темноти до темноти,
Щоб нас, малесеньких семірко,
Нагодувати й одягти.
У хаті рідко бачив хліб я,
А в школі били по руках
За те, що зиркав я спідліб’я
На булку панського синка.
Я мріяв про топір опришка,
Шукав я Довбуша в лісах,
Та світ мені відкрила книжка
І сонце показало шлях.
В твоєму університеті
Я вчусь тепер, народе мій,
То дай же в молодому злеті
Мені піднятись вище мрій!
Народе мій, ясна любове,
Ти волю лиш яви свою —
Поклич, – а серце вже готове
За тебе згинути в бою!
1950–1989
МОЯ СОПІЛКА
Сяду я над бором коло хати,
Пальці покладу на сопілчину
Та й заграю про мої Карпати,
Ніби серцем трохи відпочину.
Не дивуйся, брате мій, що в школі,
Там, у Львові, не забув я грати,
Бо ж забуть не зможу я ніколи
Цю сопілку, як тебе, мій брате.
З нею ріс, як з рідною сестрою,
І блукав по селах, як бурлака,
З нею пас я вівці за горою,
Разом з нею веселився й плакав.
Ще тоді сходив я наші гори,
Все шукав опришками закляті,
Легендарні Довбуша комори,
Панським сріблом-золотом багаті.
Не знайшов я золотого схову,
Ані топірця, ані клейноду,
Та знайшов я пісню барвінкову,
Найдорожчий скарб мого народу.
Сяду я над бором коло хати,
Де трепета піднімає галузь.
Дайте мені подиху, Карпати,
Щоб моя мелодія не рвалась!
1950
СПОМИН
…В той ранок босим я прибіг до школи,
А вітер сніг приніс – не знать відкіль.
В похмурий день роїлись білі бджоли,
Ішла зима з гуцульських вбогих піль.
Дзвонив дзвінок. Скінчилися уроки.
Вертався я додому босоніж.
Здавалось, не хвилини – цілі роки
Я йшов, ступаючи з ножа на ніж.
…Коли згадаю ту сумну стежину,
Гуцульщину я бачу дорогу,
Що до свободи йде крізь хуртовину
Заплакана і боса по снігу.
1950–2000
СВІТЛО
Ще коптить каганець на столі,
Та під стелями йдуть проводи…
Буде світло в гуцульськім селі!
Буде світло! Не віриш?! Пожди!
Ждуть його вівчарі і майстри,
Жде у вікнах його дітвора.
Може, вийде воно з-за гори,
Може, встане у центрі двора?
їх давила одвіку пітьма,
Та нараз – відсахнулась у бір,
І неначе заграла сурма,
Заспівало село серед гір.
Мов на сонці, каганчик поблід,
Затремтів – і навіки сконав!
Тільки слід залишився, лиш слід,
Де він, може, сто років стояв.
1951
ОПОВІДАННЯ ЧАБАНА
Приходив він до нас із Криворівні —
Тут недалеко – через два верхи.
Про волю вірші нам читав, про рівність,
І слухали уважно пастухи.
І разом з ним ходили ми дивиться
На камінь Довбуша в чуже село,
В дорозі нас застала громовиця
(Давно такої в горах не було!).
Від бурі ми сховались до колиби,
А дощ шумів, як неугавний млин,
І блискавка від скель лупала глиби
І з гуркотом котила в глиб долин.
Тоді сказав: «Нам треба в дужі громи
Перетворити свій великий гнів
І їх на панські вергнути хороми,
Щоб нашу волю взяти у панів.
Ні, не просити, а вогнем здобути!».
Ми слухали й не знали, що сказать…
Чабан замовк, і в тиші стало чути,
Як мокрі дрова у вогні сичать…
І знов почав, при
...
конец ознакомительного фрагмента
Почитать похожее на эту книгу
Популярные книги за неделю
-
wait_for_cache