Текст книги "Три наступи Езри Лі"

Автор книги: Александр Марьямов

сообщить о нарушении

Текущая страница: 1 (всего у книги 1 страниц)

Олександр (Езра) Мар’ямов

ТРИ НАСТУПИ ЕЗРИ ЛІ

Малюнки Анатолія Бондаровича

«Історія першого підводного човна знайдена в старій англійській історії фльоти. Всі її дані, прізвища і опис човна цілком відповідають історичним даним. Отже, поширена думка, що перший підводний човен сконструйовано Фультоном на замовлення Наполеона Бонапарта – неправдива».

* * *

Армія тікала в гори.

Виснажені загони тяглися на північ. Вони відступали за Делавар.

Військо сунулося, хворе на нежить і дизентерію, трясучись у пропасниці, під невпинними дощами осени 1776 року.

Моунт-Вернонський плянтатор з Потомаку, – Джордж Вашінґтон, командував утечею так само, як він же п'ять місяців тому, 17 березня вів армію в наступ на Бостон, змусивши генерала Гау звільнити місто.

Тепер від переможної армії фармера Вашінґтона ледве збереглося дві тисячі чоловіка. Всю надію доводилося покладати на Парсонса.

Командувач Парсонс сидів у Буффало.

З озер Онтаріо і Чемплейн ішли осінні вітри, утворюючи справжню облогу, навкруги міста дерев'яних бараків і новеньких, іще не обжитих хаток.

Парсонсова армія змушена була сидіти склавши руки й дивитись у виставлені на всьому узбережжі гармати англійської фльоти.

Це було найнепевніше, найгірше становище.

Десанту не було і все ж увесь берег – від Бостону на півночі до затоки Чезапік на півдні, разом з Н'ю-Йоркською гаванню – було забльоковано англійськими кораблями й відтягати війська звідти не можна було.

– Дайте мені три паршивенькі кораблі з півдня і я закінчу війну!

Командувач Парсонс встав з-за столу і підійшов до майорів Келгарна й Селкирка.

– Не треба закривати очей. Незалежність майже загублено. Двотисячну купку Вашінґтонових патріотів жене тридцятип'ятитисячна армія, а ми повинні сидіти тут, не рухаючись і дивитись, як на Н'ю-Йорк позирають гармати «Церберуса».

На пузирчастому склі шибок дерев'яної хатки командувача розтікалися краплі дощу. Буффало текло в осінніх калюжах. Шість років боротьби за незалежність конали в цій брудній, вогкій осені.

– Наступний бій – буде останній, майори!

Під вікном зачовгали кроки в калюжах, двері хати зарипіли й чиясь постать, ретельно поливаючи долівку дощем з вулиці, запитала:

– Полковник Парсонс?

І одержавши запрошення, постать цілком сміливо струсила з себе решту дощових крапель, підійшла до столу й привіталася :

– Бюшнель. Механик Бюшнель.

Гість зняв змоклого плаща, поклав на стіл чималий пакунок і запитав:

– Чи маєте час, полковнику?

І далі:

– Чи можемо ми лишитися з вами?

Крізь двері ще раз війнула осінь, дощ заплюскотів сильніше; потім двері зачинилися за майорами і механик Бюшнель, креслячи пальцем на столі, почав одразу:

– Тут стоїть, «Церберус».

Бюшнель спинив палець на масткій плямі, що в Парсонсовій уяві мала перетворитися на гирло Гудзонової ріки й на величезний фрегат з гарматами на Н'ю-Йорк. Механик поставив два пальці обабіч плями, трохи назад і говорив далі:

– Корвет «Орел» і фрегат «Зевес» стоять тут, ближче до океану. Вони й «Церберус» – основа бльокади. Я дам вам змогу потопити їх.

Папір та ганчір'я впали з пакунку на столі і в очі командувачеві вдарив шалений блиск міді й скла. Бюшнель випростався перед столом і гукнув:

– Незалежність Америці дам я!

Хоробливий блиск й нервове тремтіння зникли на його обличчі, бо Парсонс стояв мовчки, дивився на великий мідяний горіх, що лежав на столі й не розумів нічого.

– Це човен, – пояснив Бюшнель. Модель мого човна, що йтиме під водою і знищить бльокаду.

* * *

На ранок, Парсонс і Бюшнель підвелися з-за столу. Червоних опухлих очей командувача не приховав ні вітер, ні дощ, що скаженіли за хатою.

– Майоре Селкирк! – гукнув Парсонс, біля одного з напівсліпих, затеклих вікон. – Рушайте з нами.

За півгодини до озера дійшов майже ввесь Парсонсів штаб. У воді, близько берега блищали мідь і скло, так само, як і вчора на столі.

– Я зараз, – сказав Бюшнель і зник у мідяних створках дивного свого човна.

Плащі людей на березі вітер обліплював навкруги одежі, дощ трохи вгамувався. Люди дивилися, як мідяний човен борсається на поверхні озера й раптом побачили, що він іде під воду. Коли товстий скляний ілюмінатор зник так само, – рух течії довів, що човен рухається під водою.

Човен зник надовго, потім виринув близько берега. Бюшнель вийшов і сказав :

– Для наступу потрібна людина.

– Келгарн! – сказав Парсонс. – Майоре, оголосіть по частинах.

Потім він додав:

– Я думаю, що ми можемо перемогти...

– Полковнику, – відповів Келгарн.—У моїй частині є людина. Я дам просто наказ. Один з салдатів знає механіку.

– Ваша справа. Наступ призначимо на позавтра.

Так прийшов до Бюшнеля Езра Лі, сержант.

Він був незграбний і худорлявий. Віспа добре прогулялася його довгообразим обличчям з великими щелепами. Майор Келгарн спинився на ньому цілком випадково; він у механіці був не обізнаний зовсім, проте, субординація змусила його негайно з'явитися до Бюшнеля, щоб через день пливти самому на три англійські кораблі. Сержант Езра Лі був готовий на подвиг.

– Човен іде під воду, коли сповнено резервуар внизу,– пояснював йому Бюшнель. Далі ви крутите оцей гвинт і човен пливе під водою, коли ви беретесь до цього – ви підете нагору.

Езра Лі брався до ручок і оглядав резервуари.

– Під кораблем ви починаєте вигвинчувати оцей бурав. Він заходить у днище й прилютовує до корабля заряд пороху з механізмом годинника. Човен відходить і за годину вибух топить корабель.

Сержант Лі був готовий наступати.

На великому возі мідяний горіх, що в ньому міг сидіти один лише чоловік, і що тепер набув собі певну назву: “Turtle” («Черепаха»), вирушив до Н'ю-Йорку.

Сержант їхав з човном наодинці й поступово проймався чуттям гордости й самовдоволення, що завжди пов'язані з можливою смертю. Мідяна «Черепаха», ставши на воду Гудзонової ріки, набула зовсім іншого значіння для Езри Лі, ніж на малому озері до Буффало і всі ручки гвинтів та бурава не відпускали вже сержанта від себе.

Вітрила на «Церберусі» були спущені, щогли стояли в незайманій красі свого озброєння і гармати позирали на місто. Сержант побачив це просто з берега.

Малі хатки селища Н'ю-Йорк Лі оглядав як визвольник. В наступ він пішов уночі, вибравши корабель «Орел», гвинти запрацювали легко під його руками і він згадав, що сам веде човна лише вперше.

Коли вода закрила ілюмінатор і Лі залишився з непевним світлом малого каганця, йому зробилося задушно й моторошно в задраєному човні, проте, курс він зберігав вірний, зрідка вислизуючи на поверхню, щоб перевірити себе. Борти «Орла» вималювалися несподівано майже біля самого ілюмінатора. «Черепаха» ледве стукнулася об фрегат і відразу пішла під днище. Езра Лі лишив гвинти й перейшов до бурава. Він вийшов з свого гнізда й вдарився в дно. Езра Лі почув легкий звук, що просякав крізь мідь Бюшнелевого човна й здрігнувся від сильного штовчка. Лі скерував бурава ще раз і човен здрігнувся знову.

Сержант Лі спинився.

Після третього вдару він зрозумів:

– Бурав бився об мідь; дно «Орла» було вкрито легким покровом міді, щоб не набиралися ракушки і щоб не зменшувався хід. Він бився об дно і відштовхувався від нього силою власного удару.

Мала «Черепаха» билася й скаженіла під дном ворожого фрегата. Езра Лі вбирав і випускав гвинти, він потів і задихався без повітря. Човен виходив на поверхню, крізь ілюмінатор увіходило трохи повітря й Лі знову брався до роботи. Ранком «Черепаха» ледве не потрапила під шлюпку.

З «Орла» помітили башенку й спустили на воду людей.

Сержант Лі тікав, не спускаючись під воду, лишаючи дивні хвилясті візерунки своїх мідяних тіней. Потім у Лі майнула раптова думка і за мить між «Черепахою» і англійцями виплила на воду невелика міна.

Шлюпка вернулася на борт, а Лі приплив до берега.

Він вийшов до офіцерів мовчки й побачив на березі свого начальника. Майор Келгарн приїхав з Буффало. Він подивився разом з сержантом на затоку й побачив незайманий корпус «Орла».

– Що ж, сержанте? – запитав Келгарн. – Треба робити спроби.

Езра Лі витер рештки поту на лобі й сприйняв це, як наказ.

– Сьогодні вночі атакуйте «Зевес», сержанте.

І вночі знову повторилася та сама процедура. Лі вийшов у море й зробив спробу дістатися «Зевса», та його помітили ще раніше, ніж з «Орла» й змусили вернутися, навіть до того, як він міг розпочати підводну операцію.

Цей подзьобаний віспою, сумирний і тихий сержант, американський пуританин Езра Лі, несподівано для себе обертався на якогось відважного героя.

Протягом тижня він був під гіпнотичною владою несподіваних наказів майора Келгарна і своєї мідяної незграбної «Черепахи». Бюшнель поїхав з Буффало, лишивши свій винахід, що в нього ніхто не вірив, а частка протестувала ще й принципово: мовляв, – хіба ж можна у шляхетній війні вживати такого нешляхетного засобу як наступ під водою?

Вашінґтонова армія конала в ці часи в заметах Делавару і кораблі по-старому стояли в гавані й у затоці.

Нарешті, Езра Лі розпочав і третій свій наступ.

Він пішов на найбільший корабель бльокади. «Черепаха» пірнула в воду і пішла просто до «Церберуса», ріжучи воду і приховавши башенку під водою.

Лі не помітив, що з борту дивиться спеціяльний вахтений, пильнуючи появи невідомого, нового і смішного своєю подвійною, виявленою безсилістю – ворога.

«Черепаху» розбив перший постріл.

Він влучив у водяні резервуари і щільно закрите мале приміщення сержанта Лі затонуло в Гудзонових гирлах незаймане й ціле.

Сержант Лі, рядовий вольонтер американської армії потрапив на дно в закритій «каютці» підводного човна, що його зробив механик Бюшнель для звільнення своєї батьківщини.

Дивне геройство з наказу, потрійний подвиг маленького, вкритого віспою сержанта пішов на марне.

Мідяний човен розчавила вода. Товсте скло луснуло з силою і стінки затиснули труп сержанта Лі з виряченими від жахливого тиску водяної маси очима й роз'їденими морською сіллю віспинами на обличчі.

Підводний човен механіка Бюшнеля назавжди ліг на дно моря, але з півдня надходили кораблі Марі-Жозеф-Поля-Ляфайета, а в Делаварі формувалися нові загони Вашінґтона і незалежність молодої республіки почала справджуватися.

__________________________________

Примітки

Історична новела Олександра Мар’ямова «Три наступи Езри Лі» представлена тут за виданням «УЖ» (Універсальний журнал) № 6 (8) 1929, Харків; стор. 35-40.

Олександр Мар’ямов (Езра Мойсейович Мар’ямов, 1909-1972) – український журналіст, мандрівник, прозаїк, а також російський кінокритик, сценарист, драматург. Був співробітником українських журналів «Нова генерація», «УЖ», «Літературний ярмарок», «Глобус», «Шквал», «Кіно», «Робітничий журнал», «Всесвіт», «Металеві дні», «Кіно», а також ряду газет.

Малюнки до новели «Три наступи Езри Лі» нарисував видатний український художник Анатолій Мартинович Бондарович.